Державна політика України у сфері курортної справи визначається Верховною Радою України і будується на принципах:
законодавчого визначення умов і порядку організації діяльності курортів;
забезпечення доступності санаторно-курортного лікування для всіх громадян, в першу чергу для осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, жінок репродуктивного віку, які страждають на гінекологічні захворювання, хворих на туберкульоз та хворих з травмами і захворюваннями спинного мозку та хребта;
врахування попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку курортів;
економного та раціонального використання природних лікувальних ресурсів і забезпечення їх належної охорони;
сприяння перетворенню санаторно-курортного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.
За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.
До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері курортів, з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.
У разі схвалення клопотання центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері курортів, погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок.
На підставі результатів погодження клопотань центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері курортів, забезпечує розроблення проектів оголошення природних територій курортними.
{ Стаття 9 в редакції Закону N 5460-VI від 16.10.2012 }
Проекти оголошення природних територій курортними підлягають оцінці впливу на довкілля та державній санітарно-гігієнічній експертизі, які проводяться відповідно до законів України "Про оцінку впливу на довкілля" і "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"
У разі позитивного висновку з оцінки впливу на довкілля та позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері курортів:
щодо курортів державного значення - до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у зазначеній сфері, для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;
щодо курортів місцевого значення - місцевими органами виконавчої влади відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.
Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Розвиток курортів здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними та місцевими програмами.
Програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадастрів природних лікувальних ресурсів, об'єктивних показників ефективності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікувальних ресурсів з урахуванням екологічних та санітарно-гігієнічних обмежень тощо.
Містобудівна документація, що регламентує всі види будівництва на території курортів, розробляється відповідно до законів України "Про основи містобудування", "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та інших нормативно-правових актів і підлягає обов’язковій стратегічній екологічній оцінці.
З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
Виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт.
Медико-біологічна оцінка якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я на підставі даних дослідницьких робіт, зазначених у частині першій цієї статті.
{ Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
Визначені за результатами геолого-розвідувальних робіт експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України.
Родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, надаються у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Порядок надання у користування таких родовищ визначається Кодексом України про надра та іншими актами законодавства.
Державний нагляд і контроль за додержанням правил і норм використання природних лікувальних ресурсів здійснюють центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я, із здійснення державного нагляду (контролю) у сферах охорони праці, геологічного вивчення та раціонального використання надр, охорони навколишнього природного середовища, інші органи виконавчої влади відповідно до закону.
{ Частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом на користування надрами в порядку, визначеному законодавством України. ( Частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV від 19.01.2006 )
Мінеральні води, лікувальні грязі, що належать до природних лікувальних ресурсів, видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Якість природних лікувальних ресурсів регламентується спеціальним медичним (бальнеологічним) висновком, який визначає кондиційний склад корисних і шкідливих для людини компонентів.
{ Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
Медичний (бальнеологічний) висновок надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
{ Частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
Видобуток, підготовка, переробка та використання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюються згідно із затвердженими проектами та встановленими центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр квотами.
{ Частина четверта статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
Відповідальність за недотримання затверджених проектами умов і встановлених квот покладається на суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр спеціальний дозвіл на використання надр з метою експлуатації родовищ корисних копалин.
{ Частина п'ята статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3370-IV від 19.01.2006, N 5460-VI від 16.10.2012 }
Перша зона охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.
На території першої зони забороняється:
користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
скидання дренажно-скидних та стічних вод;
влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування ;
влаштування вигребів стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
постійне і тимчасове проживання громадян .
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обгрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.
Забудова цієї території здійснюється відповідно до законодавства, державних стандартів і норм, затвердженої містобудівної документації.
Друга зона охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і грунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.
На території другої зони забороняється:
будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних засобів і трубопроводів.
Усі багатоквартирні будинки в межах другої зони повинні мати водопровід та каналізацію. Туалети у приватних будинках в обов'язковому порядку мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та обладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами.
У разі масового поширення небезпечних та карантинних шкідників і хвороб рослин у парках, лісах та інших зелених насадженнях за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою дозволяється використання нетоксичних для людини і таких, що швидко розкладаються в навколишньому природному середовищі, пестицидів.
Державний кадастр природних територій курортів України є системою відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне положення, площу, запаси природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики цих територій, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність.
Державний кадастр природних територій курортів України створюється і ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері курортів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері діяльності курортів.
{ Частина друга статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
Державний кадастр природних лікувальних ресурсів України є системою відомостей про кількість, якість та інші важливі з точки зору лікування та профілактики захворювань людини характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на території України, а також можливі обсяги, способи та режими їх використання.
Державний кадастр природних лікувальних ресурсів України створюється та ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
{ Частина друга статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
Управління у сфері діяльності курортів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері діяльності курортів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері курортів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
{ Стаття 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері діяльності курортів належать:
1) реалізація державної політики у сфері діяльності курортів;
2) забезпечення розроблення і виконання державних програм та прогнозів розвитку курортів;
3) встановлення норм і правил користування природними лікувальними ресурсами;
{ Пункт 4 виключено на підставі Закону N 5460-VI від 16.10.2012 }
5) затвердження режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення;
6) проведення державної експертизи державних програм розвитку курортів і генеральних планів курортів, що мають державне значення, та їх затвердження;
7) затвердження порядку ведення моніторингу природних територій курортів;
{ Пункт 7 статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
8) затвердження типового положення про санаторно-курортний заклад;
9) вирішення інших питань у сфері діяльності курортів відповідно до законів України.
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері курортів належать:
1) реалізація державної політики у сфері діяльності курортів;
2) розроблення проектів загальнодержавних програм і прогнозів розвитку курортів;
3) координація діяльності курортних закладів (незалежно від форм власності), пов'язаної з використанням лікувальних ресурсів, а також діяльності підприємств, установ та організацій, які обслуговують курорти;
4) участь у створенні Державного кадастру природних лікувальних ресурсів України;
5) організація наукових досліджень з метою розширення курортного потенціалу держави та підвищення ефективності його використання;
6) здійснення контролю за додержанням державних стандартів у сфері санаторно-курортного лікування та відпочинку;
7) ведення Державного кадастру природних територій курортів України;
8) вирішення інших питань у сфері діяльності курортів відповідно до законів України.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні та реалізації державної політики України у сфері діяльності курортів в межах своєї компетенції, визначеної законами.
{ Частина друга статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }
До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері діяльності курортів належать:
1) затвердження місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання та охорони природних лікувальних ресурсів;
2) управління курортами місцевого значення відповідно до закону;
3) погодження видачі дозволів на користування природними лікувальними ресурсами державного значення;
{ Пункт 4 статті 42 виключено на підставі Закону N 1193-VII від 09.04.2014 }
5) здійснення контролю за використанням природних лікувальних ресурсів;
6) внесення до відповідних органів виконавчої влади клопотань про оголошення природних територій курортними;
7) оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення;
8) вирішення інших питань у сфері діяльності курортів відповідно до законів України.
Розділ XI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. До приведення законів, інших нормативно-правових актів у відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам цього Закону.