Розпорядження КМУ № 1361-р від 28.12.2011 Про схвалення Концепції Державної цільової програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на період до 2020 року

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 28 грудня 2011 р. № 1361-р 

Київ

 

Про схвалення Концепції Державної цільової програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на період до 2020 року

 

1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на період до 2020 року, що додається.

Визначити Міністерство інфраструктури державним замовником Програми.

2. Міністерству інфраструктури разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, Дніпропетровською, Донецькою, Харківською обласними та Київською міською державними адміністраціями розробити та подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на період до 2020 року.

 

Прем'єр-міністр України М.АЗАРОВ

Інд. 70

 

 

СХВАЛЕНО 

розпорядженням Кабінету Міністрів України 

від 28 грудня 2011 р. №  1361-р

КОНЦЕПЦІЯ 

Державної цільової програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на період до 2020 року

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

На сьогодні в Україні функціонують три метрополітени: Київський, Харківський та Дніпропетровський.

Перша дільниця метрополітену в м. Києві була введена в експлуатацію у 1960 році, в м. Харкові - у 1975 році, в м. Дніпропетровську - у 1995 році.

На даний час експлуатаційна протяжність трьох ліній Київського метрополітену становить 65,16 кілометра (діють 50 станцій і три пересадочних вузли), трьох ліній Харківського метрополітену - 38,09 кілометра (діють 29 станцій і три пересадочних вузли), однієї лінії Дніпропетровського метрополітену - 7,09 кілометра (діють шість станцій).

Починаючи з 1993 року ведеться будівництво Донецького метрополітену. Проектом першого пускового комплексу передбачено введення в експлуатацію шести станцій на дільниці експлуатаційною протяжністю 7,96 кілометра від станції “Політехнічний інститут” до станції “Пролетарська”.

Однак, існуюча мережа метрополітенів в Україні не задовольняє потреб міського населення в цьому виді транспорту. Питома вага метрополітенів у міських пасажирських перевезеннях залишається значно нижчою ніж в багатьох містах Західної Європи.

Вкрай недостатніми є темпи метробудівництва. Як наслідок, транспортні проблеми великих міст України все більш загострюються.

Збільшення територій міст і чисельності населення, відсутність можливості реконструкції вуличної мережі, особливо в центральній частині міст, призводить до серйозних ускладнень в роботі міського транспорту: утворюються затори на вулицях, знижується рівень безпеки дорожнього руху, збільшується тривалість поїздок.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

Протягом багатьох років в Україні не приділялася належна увага питанням будівництва та розвитку мережі метрополітенів.

Значна кількість завдань Державної програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на 2006-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2006 р. № 257 (Офіційний вісник України, 2006 р., № 10, ст. 628), не виконана.

Існує загроза повного припинення робіт з будівництва нових ліній метрополітену в мм. Дніпропетровську, Донецьку та Харкові.

Не здійснюються заходи щодо підвищення рівня технічного оснащення діючих метрополітенів. Експлуатується значно менше вагонів, ніж потрібно для забезпечення необхідної інтенсивності руху поїздів. Ситуація ускладнюється через велику зношеність наявного рухомого складу метрополітенів, дві третини якого експлуатується понад 20 років. Неналежним є рівень забезпечення метрополітенів ескалаторами та іншим обладнанням.

Основними причинами невиконання завдань, визначених Державною програмою будівництва та розвитку мережі метрополітенів на 2006-2010 роки, є недофінансування робіт з державного та місцевих бюджетів, неефективність гірничопрохідницького обладнання, несвоєчасне та не в повному обсязі відшкодування втрат від пільгових перевезень пасажирів, складна кадрова ситуація, що склалася серед метробудівників, зумовлена нестабільністю виплати заробітної плати.

Крім того, несвоєчасність індексації тарифів призводить до недоотримання доходів метрополітенами, що унеможливлює їх ефективне функціонування та розвиток.

Для розв’язання зазначених проблем необхідно розробити Державну цільову програму будівництва та розвитку мережі метрополітенів на період до 2020 року (далі - Програма).

Мета Програми

Метою Програми є:

прискорення темпів будівництва і розвитку мережі метрополітенів у великих містах;

підвищення рівня технічного оснащення метрополітенів та ефективності їх роботи;

збільшення питомої ваги метрополітенів у міських пасажирських перевезеннях;

створення організаційно-правових та інших необхідних умов для здійснення щорічних закупівель рухомого складу, ескалаторів та іншого технічного обладнання вітчизняного виробництва на довгостроковій основі.

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

Існує три варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає самостійне вирішення питань будівництва та розвитку метрополітенів органами місцевого самоврядування в містах за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Проте, враховуючи, що будівництво та розвиток метрополітену, особливо на першому етапі будівництва, коли ще не введено в експлуатацію дільниці, потребує значних капітальних вкладень, вирішення цього питання тільки за рахунок місцевих ресурсів є на сьогодні нереальним.

Другий варіант передбачає переважно державне фінансування будівництва та розвитку метрополітенів.

Як свідчить світовий досвід, у більшості країн, зокрема Російській Федерації, питання розвитку метрополітенів є складовою частиною державної транспортної політики. Для вирішення зазначеного питання розробляються відповідні державні програми та плани, а в державних бюджетах щороку передбачаються значні вкладення і дотації для розвитку та експлуатації метрополітенів.

Зазначений підхід також не є досконалим, оскільки можливості державної підтримки обмежені і держава не може взяти на себе фінансування будівництва метрополітенів у необхідних обсягах.

Оптимальним є варіант, який полягає у розробленні Програми, в якій необхідно передбачити питання щодо раціонального співвідношення державного, галузевого та місцевого рівнів управління, координації дій відповідних органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері метрополітенів, доцільності та можливості співфінансування будівництва метрополітенів з місцевого та державного бюджетів, використання власних та інших не заборонених законодавством джерел фінансування, можливості залучення інвестиційних коштів.

Слід врахувати світовий досвід використання різних варіантів розвитку мережі метрополітенів із застосуванням одночасно із традиційними технічними рішеннями практики будівництва “легкого метро” як ефективного виду транспорту в містах з населенням 400-500 тис. жителів, в курортних містах та в окремих районах міст-мільйонників. З цією метою слід передбачити проведення відповідних досліджень та підготовку техніко-економічних обґрунтувань необхідності розроблення конкретних планів впровадження “легкого метро”.

Шляхи і способи розв’язання проблеми

Для розв’язання проблеми та досягнення мети Програми необхідно:

забезпечити державну підтримку та координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та підприємств у вирішенні питань розвитку мережі метрополітенів;

удосконалити нормативно-правове забезпечення метробудівництва та діяльності метрополітенів;

забезпечити створення умов для збереження та розвитку існуючих потужностей вітчизняних підприємств-виробників сучасних конкурентоспроможних вагонів метро, ескалаторів та іншого обладнання з організацією планомірного щорічного замовлення цієї техніки на довгостроковій основі та проведення за рахунок цього оновлення основних засобів метрополітенів;

вирішити питання впровадження на будівництві метрополітенів сучасних тунелепрохідницьких комплексів;

забезпечити створення сприятливих умов для залучення ефективних інвесторів до будівництва та розвитку мережі метрополітенів;

забезпечити застосування інноваційних високопродуктивних технологій метробудівництва та енергозбереження, створення для осіб з обмеженими фізичними можливостями нормальних умов користування послугами метрополітенів;

забезпечити беззбиткову експлуатацію метрополітенів за рахунок впровадження оптимальної тарифної політики та повного відшкодування з державного та місцевих бюджетів витрат на пільгові перевезення пасажирів.

Програмою повинне бути передбачено здійснення таких першочергових заходів:

визначення державними замовниками Програми у частині будівництва метрополітенів у мм. Дніпропетровську, Донецьку та Харкові - Дніпропетровської, Донецької та Харківської обласних держадміністрацій, у м. Києві - Київської міської держадміністрації, а державним замовником - координатором - Мінінфраструктури;

визначення основних завдань з будівництва та розвитку мережі метрополітенів;

визначення джерел та обсягів фінансування, а також рівня співфінасування з державного та місцевого бюджетів та інших джерел;

розроблення місцевими органами виконавчої влади планів заходів щодо забезпечення будівництва та розвитку метрополітенів.

Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності

Виконання завдань Програми дасть можливість:

у м. Києві - збільшити на 37,6 кілометра експлуатаційну протяжність ліній метрополітену, забезпечивши зростання показника протяжності ліній до оптимального рівня - 30 кілометрів на 1 млн. жителів, ввести в експлуатацію 26 станцій, чотири пересадочних вузли, два входи (виходи) на діючих станціях, другу чергу електродепо “Харківське”, три електродепо, майстерні з ремонту ескалаторів, колію завдовжки 1,2 кілометра для обкатки вагонів та тягово-понижувальну підстанцію;

у м. Дніпропетровську - ввести в дію другу пускову дільницю метрополітену протяжністю 4,01 кілометра від станції “Вокзальна” до станції “Жовтнева” (дільниця налічує три станції), що дасть змогу забезпечити з’єднання центру міста із залізничним вузлом;

у м. Донецьку - відповідно до потреби міста в транспортуванні пасажирів через центральну його частину до залізничного вокзалу та Міжнародного аеропорту “Донецьк” продовжити спорудження Пролетарсько-Київської лінії метрополітену, переглянувши послідовність будівництва та введення в експлуатацію її дільниць, здійснивши коригування проектно-кошторисної документації та визначивши першим пусковим комплексом лінії дільницю протяжністю 13,8 кілометра від станції “Політехнічний інститут” до станції “Міжнародний аеропорт “Донецьк” з електродепо “Жовтневе” та інженерним корпусом (строк завершення будівництва - 2020 рік), а другим пусковим комплексом - дільницю протяжністю 9,2 кілометра від станції “Політехнічний інститут” до станції “Пролетарська” з електродепо “Пролетарське”;

у м. Харкові - ввести в експлуатацію чотири дільниці Олексіївської та Салтівської ліній метрополітену загальною протяжністю 7,88 кілометра (від станції “Олексіївська” до станції “Проспект перемоги”, від станції “Метробудівників імені Г.І. Ващенка” до станції “Одеська”, від станції “Історичний музей” до станції “Площа Урицького” та від станції “Героїв праці” до станції “Дружби народів”), п’ять станцій та електродепо; розпочати будівництво дільниці між станціями “Героїв праці-2” та “Індустріальна-2” протяжністю 9,5 кілометра, яка налічуватиме п’ять станцій.

Виконання зазначених заходів дасть змогу істотно підвищити рівень транспортного обслуговування населення найбільших міст України.

Крім того, будуть вирішені питання захисту навколишнього природного середовища та підвищення енергоефективності, а саме: забезпечено зменшення до 2020 року на 20 відсотків обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферу та на 20 відсотків енергоємності під час експлуатації метрополітенів за рахунок введення в експлуатацію рухомого складу нового покоління, впровадження енергозберігаючих технологій та нового енергоекономічного обладнання, раціонального використання рухомого складу, оптимізації режимів роботи енергоджерел, заміни неефективного, морально застарілого та фізично зношеного устаткування, розробки схем оптимізації завантаження енергоджерел, що перебувають у використанні підприємств, удосконалення обліку та контролю за витратами енергоресурсів.

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми

Фінансування Програми передбачається здійснювати за рахунок державного і місцевих бюджетів та інших джерел (зокрема власних коштів метрополітенів).

Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 62 815,64 млн. гривень, у тому числі за рахунок державного бюджету - 36 647,498 млн. гривень, місцевих бюджетів - 24 725,702 млн. гривень, інших джерел - 1 442, 44 млн. гривень.

Обсяг фінансування Програми визначається щороку під час складання проектів державного та місцевих бюджетів.