П О С Т А Н О В А 

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

14 листопада 2011 року                           м. Київ

 

Верховний Суд України в складі:

 

головуючого Охрімчук Л.І.,

суддів: Балюка М.І.,

Барбари В.П.,

Берднік І.С.,            

Вус С.М.,

Глоса Л.Ф.,

Гошовської Т.В.,

Григор`євої Л.І.,

Гриціва М.І.,

Гуля В.С.,

Гуменюка В.І.,

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Заголдного В.В.,

Кліменко М.Р.,

Ковтюк Є.І.,

Колесника П.І.,

Короткевича М.Є.,

Коротких О.А.,

Косарєва В.І.,

Кривенди О.В.,

Кривенка В.В.,

Кузьменко О.Т.,

Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,

Онопенка В.В.,

Панталієнка П.В.,

Патрюка М.В.,

Пивовара В.Ф.,

Потильчака О.І.,

Пошви Б.М.,

Прокопенка О.Б.,

Редьки А.І.,

Сеніна Ю.Л.,

Скотаря А.М.,

Таран Т.С.,

Терлецького О.О.,

Тітова Ю.Г.,

Шицького І.Б.,

Школярова В.Ф.,

Яреми А.Г., -

 

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Верховного Суду України від 15 листопада            2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

 

в с т а н о в и в:

 

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів про поновлення на роботі.

Зазначала, що вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах і                   28 лютого 2005 року була звільнена з посади спеціаліста першої категорії Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 КЗпП України.

 

Посилаючись на те, що її звільнення з роботи є незаконним, просила поновити її на посаді спеціаліста першої категорії Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів.

 

У подальшому ОСОБА_1 доповнила заявлені позовні вимоги й просила, крім іншого, стягнути з Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

 

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від            23 травня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: поновлено її на посаді спеціаліста першої категорії Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів, стягнуто з Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів на її користь 989 грн. 52 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

 

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2005 року рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 травня 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

 

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 оскаржила його в касаційному порядку та одночасно заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

 

Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня             2005 року відмовлено.

 

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі за заявою              ОСОБА_1 № 8863/06 установлено наявність порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, оскільки заявниця, звертаючись до суду касаційної інстанції, діяла з належною сумлінністю та не було її вини в тому, що вона не подала касаційну скаргу в межах строку, установленого законодавством; крім того, за обставин справи застосування процесуальних обмежень національним судом не було очевидним та передбачуваним для заявниці, тому не відповідало принципу юридичної визначеності; заявниці присуджено 2 тис. євро на відшкодування завданої моральної шкоди.

 

Рішення Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року набуло статусу остаточного 18 лютого 2011 року.

Про набуття вказаним рішенням статусу остаточного ОСОБА_1 стало відомо 22 березня 2011 року з листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. 

16 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про перегляд ухвали судді Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року та, посилаючись на встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, просить скасувати ухвалу судді Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року та передати питання про прийняття касаційної скарги на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          26 вересня 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу для перегляду ухвали судді Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року.

 

Як на підставу для перегляду ухвали судді Верховного Суду України від                         15 листопада 2005 року ОСОБА_1 посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі «ОСОБА_1 проти України» за заявою ОСОБА_1 № 8863/06.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Установлено, що рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 травня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: поновлено її на посаді спеціаліста першої категорії Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів, стягнуто з Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів на її користь              989 грн. 52 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

 

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2005 року рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 травня 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

 

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 оскаржила його в касаційному порядку та одночасно заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

 

Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня               2005 року відмовлено.

 

Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, суддя Верховного Суду України виходив із того, що причина пропущення строку на касаційне оскарження, указана ОСОБА_1, не може бути визнана поважною та слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, тому в поновленні строку на касаційне оскарження слід відмовити.

 

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня                    1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

 

Згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, держави, які ратифікували вказану Конвенцію, взяли на себе зобов’язання виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

 

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами.

 

Відповідно до ст. 1 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення Європейського суду з прав людини включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

 

Згідно зі ст. 10 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру:                         а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини. 

 

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

 

У справі, що розглядається, рішенням Європейського суду з прав людини встановлено порушення національним судом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від                                  17 липня 1997 року, оскільки застосування Верховним Судом України передбачених національним законодавством процесуальних строків не було передбачуваним для заявниці, яка, отримавши копію оскаржуваного рішення апеляційного суду від 17 серпня 2005 року лише 5 жовтня 2005 року, могла небезпідставно очікувати, що місячний термін на оскарження цього рішення до суду касаційної інстанції буде перенесено на 6 листопада 2005 року, у зв’язку із тим, що спеціальні норми, які б установлювали порядок дій у такій ситуації, відсутні, тому застосування процесуальних обмежень національним судом не відповідало принципу юридичної визначеності, а отже, має місце порушення національним судом права ОСОБА_1 на справедливий суд.

 

Згідно зі ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 360-4 Цивільного процесуального кодексу України, якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної п. 2 ч. 1          ст. 355 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення. 

 

За таких обставин ухвала судді Верховного Суду України від                          15 листопада 2005 року підлягає скасуванню з передачею питання про прийняття касаційної скарги на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 Цивільного процесуального кодексу України, Верховний Суд України

 

п о с т а н о в и в:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року скасувати, передати питання про прийняття касаційної скарги на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 

 

 

Судді: М.І. Балюк

 

В.П. Барбара

 

І.С. Берднік

 

С.М. Вус

 

Л.Ф. Глос

 

Т.В. Гошовська

 

Л.І. Григор`єва

 

М.І. Гриців

 

В.С. Гуль

 

В.І. Гуменюк 

 

А.А. Ємець

 

Т.Є. Жайворонок 

 

В.В. Заголдний

 

М.Р. Кліменко

 

Є.І. Ковтюк

 

П.І. Колесник 

 

М.Є. Короткевич

 

О.А. Коротких

 

В.І. Косарєв

 

О.В. Кривенда

В.В. Кривенко

 

О.Т. Кузьменко

 

Н.П. Лященко

 

В.Л. Маринченко

 

В.В. Онопенко

 

П.В. Панталієнко

 

М.В. Патрюк

 

В.Ф. Пивовар

 

О.І. Потильчак

 

Б.М. Пошва

 

О.Б. Прокопенко

 

А.І. Редька

 

Ю.Л. Сенін

 

А.М. Скотарь

 

Т.С. Таран

 

О.О. Терлецький

 

Ю.Г. Тітов

 

І.Б. Шицький

 

В.Ф. Школяров

 

А.Г. Ярема