П О С Т А Н О В А 

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14 листопада 2011 року м. Київ

    

Верховний Суд України у складі:

 

 

головуючого Григор’євої Л.І.,

 

 

суддів: Барбари В.П., Ковтюк Є.І., Патрюка М.В.,

Берднік І.С., Колесника П.І., Пивовара В.Ф.,

Балюка М.І., Короткевича М.Є., Потильчака О.І.,

Вус С.М., Коротких О.А., Пошви Б.М.,

Глоса Л.Ф., Косарєва В.І., Прокопенка О.Б.,

Гошовської Т.В., Кривенди О.В., Редьки А.І.,

Гриціва М.І., Кривенка В.В., Сеніна Ю.Л.,

Гуля В.С., Кузьменко О.Т., Скотаря А.М.,

Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Таран Т.С.,

Ємця А.А., Маринченка В.Л., Терлецького О.О.,

Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В., Тітова Ю.Г.,

Заголдного В.В., Охрімчук Л.І., Школярова В.Ф.,

Кліменко М.Р., Панталієнка П.В., Яреми А.Г., -

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБИ_1  до  ОСОБИ_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом  ОСОБИ_2  до  ОСОБИ_1   про визнання п. 1.1 договору удаваним, 

в с т а н о в и в:

 

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 жовтня 2006 року ним та ОСОБОЮ_2 укладено договір позики, за яким відповідач отримав він нього кошти в сумі                 1 262 500 грн., які повинен був повернути до 1 січня 2008 року, однак  зобов’язання за договором не виконав. Просив стягнути з ОСОБИ_2 борг за  договором позики в сумі 1 262 500 грн., за додатковою угодою 669 821 грн. і витрати, на сплату судового збору та оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

 ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом і просив визнати п. 1.1 договору позики від 30 жовтня 2006 року удаваним, посилаючись на те, що між ним та ОСОБОЮ_1 існувала усна домовленість про продаж частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Екофільтр” за 500 тис. доларів США та про збільшення статутного капіталу товариства на суму 250 тис. доларів США. Зазначав, що на виконання цієї домовленості фактично й було укладено спірний договір позики та складений акт приймання-передачі грошових коштів у сумі 1 262 500 тис. грн. і майна вартістю 669 821 грн. 

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від                29 березня 2009 року позов ОСОБИ_1 задоволено частково: стягнуто з  ОСОБИ_2 борг за договором позики з урахуванням трьох процентів річних від  простроченої суми та індексу інфляції за весь час прострочення в сумі                   1 684 662 грн. 39 коп.; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. 

 

Задовольняючи позов ОСОБИ_1, суд першої інстанції виходив із наявності в сторін правовідносин, що виникли з договору позики.

 

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2010 року рішення районного суду скасовано, провадження у справі закрито.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вважав, що між сторонами виникли корпоративні правовідносини, які не можуть бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2010 року касаційну скаргу ОСОБИ_1 відхилено, ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2010 року залишено без змін.

 

У вересні 2011 року надійшла заява ОСОБИ_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     27 грудня 2010 року.

 

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень ст. 167 ГК України і       ст. 1046 ЦК України. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2011 року справу за позовом ОСОБИ-1 до ОСОБИ_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБИ_2 до         ОСОБИ_1 про визнання п. 1.1 договору удаваним допущено до провадження. 

 

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додав рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБИ_3 до ОСОБИ_4 про стягнення боргу, в якій, на його думку, по-іншому застосовано положення ст. 167 ГК України та ст. 1046 ЦК України.

Цим рішенням Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року  скасовано рішення апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБИ_3 до ОСОБИ_4 про стягнення основної суми боргу та процентів за договором позики за період з 1 січня 2004 року до     31 жовтня 2009 року. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від            28 жовтня 2009 року в цій частині змінено: стягнуто з ОСОБИ_4 на користь ОСОБИ_3 борг у розмірі 359 640 грн. і проценти за договором позики в розмірі 742 656 грн. 64 коп., усього 1 102 296 грн. 64 коп., а також 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи. 

 

Під час ухвалення вказаного рішення Верховний Суд України, кваліфікуючи характер правовідносин сторін, дійшов висновку про те, що сторонами укладено договір позики (ст. 1046 ЦК України), та зазначив, що наявність між сторонами корпоративних правовідносин (ст. 167 ГК України) не перешкоджає укладенню ними будь-яких цивільно-правових угод, що регулюються нормами цивільного законодавства і не стосуються статутної діяльності товариства.

 

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява ОСОБИ_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За змістом  п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового   застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у  подібних правовідносинах.

Подібними для зазначених справ є суб’єктний склад сторін (фізичні особи – учасники господарського товариства), предмет і підстави позову, однак при їх вирішенні касаційним судом неоднаково застосовані до подібних правовідносин норми ст. 1046 ЦК України та ст. 167 ГК України.

Так, постановляючи ухвалу, про перегляд якої  ОСОБОЮ_1 подано заяву, і застосовуючи норму ст. 167 ГК України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про виникнення в сторін корпоративних правовідносин, спір щодо яких підлягає розгляду судом господарської юрисдикції.

Проте із зазначеним висновком не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Виходячи з аналізу змісту ст. 167 ГК України й Закону України від            15 грудня 2006 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів”, на підставі якого внесено зміни до ст. 167 ГК України, справи, що виникають з корпоративних відносин – це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства та ґрунтуються на корпоративних правах, тобто на правах і правомочностях особи, передбачених законом і статутними документами, у зв’язку з наявністю у цієї особи частини в статутному фонді (майні) господарського товариства.

Таким чином, за змістом ст. 167 ГК України ознаками корпоративних прав є те, що суб’єктом цих прав є особа, яка має частку в статутному фонді (майні) товариства та набула правомочностей, передбачених законом та статутом товариства (організаційних та майнових).

У той же час за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України). 

 

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 

 

Застосовуючи до правовідносин сторін положення ст. 167 ГК України та дійшовши висновку про наявність між ними корпоративного спору, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не врахував, що предметом спору є вимоги ОСОБИ_1 до ОСОБИ_2 про стягнення коштів, які ґрунтуються на цивільно-правових угодах (договорі позики від          30 жовтня 2006 року (п. 1.1)  на виконання якого сторонами складено акт приймання-передачі від 30 жовтня 2006 року (п.5) та додатковій угоді від           10 травня 2007 року), а зустрічний позов ОСОБИ_2 зводиться до оспорення цих угод із підстав, передбачених ст. 235 ЦК України (удаваний правочин).

 

Таким чином, не врахувавши зміст та характер позовних вимог, підстави заявленого позову та давши неправильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ припустився помилки в застосуванні норм матеріального права – ст. 167 ГК України, ст. 1046 ЦК України.

При цьому Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не врахував, що набуття сторонами корпоративних прав у господарському товаристві не позбавляє їх права на укладення між собою цивільно-правових угод, не пов’язаних зі статутною діяльністю товариства, що регулюються нормами цивільного законодавства.

 

З огляду на викладене має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 1046 ЦК України та ст. 167 ГК України, що є підставою для перегляду Верховним Судом України ухваленого судового рішення.

 

Ураховуючи те, що Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ норма ст. 167 ГК України застосована неправильно, без належної перевірки характеру правовідносин сторін ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

 

Що стосується заяви ОСОБИ_1 та  ОСОБИ_2 про відмову від позову, то вона не підлягає задоволенню, оскільки згідно з гл. 3 розд. V ЦПК України Верховний Суд України здійснює перегляд судових рішень у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленими цим Кодексом, у той час як відповідно до ст. 174 ЦПК України відмова позивача від позову, визнання позову  відповідачем може мати місце лише протягом розгляду справи (ст. ст. 174, 304, 306, 333, 334 ЦПК України). 

 

Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України 

                                                                                                          

 

п о с т а н о в и в:

 

Заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     27 грудня 2010 року  задовольнити, передати справу на новий касаційний розгляд. 

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий Григор’єва Л.І.,

 

 

Судді: Балюк М.І.,

Барбара В.П., Кузьменко О.Т.,

Берднік І.С., Лященко Н.П.,

Вус С.М., Маринченко В.Л.,

Глос Л.Ф., Онопенко В.В.,

Гошовська Т.В., Охрімчук Л.І.,

Гриців М.І., Панталієнко П.В.,

Гуль В.С., Патрюк М.В.,

Гуменюк В.І., Пивовар В.Ф.,

Ємець А.А., Потильчак О.І.,

Жайворонок Т.Є., Пошва Б.М.,

Заголдний В.В., Прокопенко О.Б.,

Кліменко М.Р., Редька А.І.,

Ковтюк Є.І., Сенін Ю.Л.,

Колесник П.І., Скотарь А.М.,

Короткевич М.Є., Таран Т.С.,

Коротких О.А., Терлецький О.О.,

Косарєв В.І., Тітов Ю.Г.,

Кривенда О.В., Школяров В.Ф.,

Кривенко В.В., Ярема А.Г., -