П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року м. Київ

 

Верховний Суд України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Балюка М.І., 

Барбари В.П., Кліменко М.Р., 

Ковтюк Є.І., Пивовара В.Ф.,

Пилипчука П.П.,

Берднік І.С.,

Вус С.М., Колесника П.І.,

Короткевича М.Є., Потильчака О.І., Пошви Б.М.,

Глоса Л.Ф., Коротких О.А., Прокопенка О.Б.,

Гошовської Т.В., Косарєва В.І., Редьки А.І.,

Григор’євої Л.І., Кривенди О.В., Романюка Я.М.,

Гуля В.С., 

Гуменюка В.І., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М.,

Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Таран Т.С.,

 

 

 

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В., Онопенка В.В.,

Охрімчук Л.І.,

Панталієнка П.В.,

Патрюка М.В.,

Терлецького О.О.,

Тітова Ю.Г.,

Шицького І.Б.

Школярова В.Ф.,

 

за участю представника Міністерства внутрішніх справ України Скригонюка Ігоря Володимировича, -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про виселення без надання іншого жилого приміщення та зобов’язання вчинити дії за заявою Міністерства внутрішніх справ України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2011 року,

 

в с т а н о в и в:

У квітні 2009 року Міністерство внутрішніх справ України (далі – МВС України) звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що в 1995 році у зв'язку з трудовими відносинами ОСОБА_3, а також членам його сім'ї: дружині, ОСОБА_2, і дочкам: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, було надано згідно з ордером кімнату в гуртожитку АДРЕСА_1.

У 2005 році на підставі рішення Центральної житлової комісії МВС України від 7 вересня 2005 року в указаному приміщенні зареєстровано матір дружини (тещу) ОСОБА_3, ОСОБА_1.

У 2008 році відповідно до ордера ОСОБА_3, а також членам його сім'ї: його дружині, ОСОБА_2, дочкам: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - та зятю, ОСОБА_6, надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 залишилася мешкати в кімнаті в зазначеному гуртожитку.

Вважаючи, що відповідачка безпідставно займає спірне приміщення, позивач просив виселити її з указаної кімнати без надання іншого жилого приміщення, зобов’язати ОСОБА_1 протягом 7 днів знятися з реєстрації за адресою вказаного гуртожитку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада  2010 року позов задоволено частково: ухвалено виселити ОСОБА_1 зі спірної кімнати без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2011 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_1 зі спірної кімнати без надання іншого жилого приміщення скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     6 вересня 2011 року касаційну скаргу МВС України відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2011 року залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення МВС України просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. В обґрунтування заяви МВС України посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень ст. ст. 127 – 129 та ст. ст. 125, 132 Житлового Кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), пп. 2, 9, 10, 41 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня        1986 року № 208 (далі – Примірне положення), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення МВС України посилається на ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 3 вересня 2008 року; від 9 липня 2008 року; від 2 квітня 2008 року та від 9 вересня 2009 року.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 вересня 2008 року суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про виселення з кімнати в гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 липня 2008 року скасовано рішення першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від             2 квітня 2008 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення та залишення в силі рішення суду першої інстанції щодо задоволення вказаного позову. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від             9 вересня 2009 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про виселення з кімнати в гуртожитку без надання іншого жилого приміщення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час ухвалення вказаних рішень у справах, що виникли у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що надання жилої площі в гуртожитку особам, які не працюють на підприємстві, (без видачі ордера) є порушенням діючого законодавства та суперечить законодавчо визначеному призначенню гуртожитків (ст. ст. 127 – 129 ЖК Української РСР); закріплені в ст. 125 та ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані у спорі про виселення з гуртожитку громадян, які не перебувають із підприємством у трудових відносинах, незаконно вселилися та незаконно проживають у ньому.

Ухвалюючи рішення в цій справі та відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, застосував до спірних правовідносин ст. ст. 125, 132 ЖК Української РСР, п. 41 Примірного положення та виходив із того, що ОСОБА_1 вселилася до гуртожитку на підставі рішення Центральної житлової комісії МВС України від 7 вересня 2005 року, тобто в установленому порядку; відповідачка хоча й не перебуває з позивачем у трудових відносинах, але є пенсіонеркою, пенсія призначена їй по старості, тому згідно з абз. 6 ст. 125 ЖК Української РСР вона не може бути виселена без надання їй іншого жилого приміщення.

Отже, наведені правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування судами норм матеріального права (ст. ст. 125, 127 – 129, 132 ЖК Української РСР) не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях Верховного Суду України, вказані норми матеріального права в подібних правовідносинах касаційними судами застосовані неоднаково.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника МВС України Скригонюка І.В., дослідивши його доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами в цій справі встановлено, що в 1995 році у зв'язку з трудовими відносинами ОСОБА_3, а також членам його сім'ї: дружині, ОСОБА_2, і дочкам: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, було надано згідно з ордером кімнату в гуртожитку АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної житлової комісії МВС України від 7 вересня 2005 року № 4 комісія заслухала полковника міліції ОСОБА_2, яка просила зареєструвати за місцем її проживання свою матір – ОСОБА_1, та дозволила зареєструвати у гуртожитку АДРЕСА_1 ОСОБА_1.

У 2008 році відповідно до ордера ОСОБА_3, а також членам його сім'ї: його дружині, ОСОБА_2, дочкам: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - та зятю, ОСОБА_6, надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, у зв’язку з чим договір найму жилого приміщення у гуртожитку з ОСОБА_3 розірвано. 

ОСОБА_1 у трудових відносинах із МВС України ніколи не перебувала, але залишилася зареєстрованою та мешкає в кімнаті АДРЕСА_1.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ст. 125, 127 – 129, 132 ЖК Української РСР, Верховний суд України виходить із такого.

Відповідно до ст. 127 ЖК Української РСР, п. 2 Примірного положення гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. 

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня          1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу України» указав, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.

Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК Української РСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Пунктом 17 Примірного положення передбачено, що вселення громадянами, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, інших членів сім'ї, крім своїх неповнолітніх дітей, в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Право користування жилим приміщенням у гуртожитку такого члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Крім того, згідно із чч. 2, 3 ст. 132 ЖК Української РСР працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у       ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Так, ст. 125 ЖК Української РСР, п. 41 Примірного положення визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, а саме у разі, якщо робітники і службовці припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією за власним бажанням, не може бути виселено певне коло осіб, у тому числі пенсіонерів по старості.

Отже, за змістом наведеного ст. 125, ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР застосовуються до житлових правовідносин, одним із суб’єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Таким чином, закріплені в ст. 125 та ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

За таких обставин, які свідчать про те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі погодився з апеляційним судом, який припустився помилки в застосуванні ст. ст. 127 - 129 ЖК Української РСР і дійшов передчасного висновку, що відповідачка вселилася до гуртожитку та проживає в ньому відповідно до встановленого порядку, та застосував ст. ст. 125 і ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР, що не можуть бути застосовані під час вирішення спору про виселення з гуртожитку особи, яка не перебувала з організацією у трудових відносинах, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     6 вересня 2011 року у справі, яка переглядається, є незаконною, вона підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 Цивільного процесуального кодексу України, Верховний Суд України 

п о с т а н о в и в :

Заяву Міністерства внутрішніх справ України про перегляд Верховним Судом України ухвали суду задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     6 вересня 2011 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

 

Судді:

 

М.І. Балюк

 

В.П. Барбара

 

І.С. Берднік

 

 

М.Р. Кліменко 

 

Л.І. Ковтюк 

 

П.І. Колесник 

 

 

В.Ф. Пивовар 

 

П.П. Пилипчук 

 

О.І. Потильчак 

 

С.М. Вус

М.Є. Короткевич

Б.М. Пошва 

 

Л.Ф. Глос 

О.А. Коротких 

О.Б. Прокопенко

 

Т.В. Гошовська 

В.І. Косарєв 

А.І. Редька

 

Л.І. Григор’єва 

 

В.С. Гуль 

 

В.І. Гуменюк

 

М.Б. Гусак 

 

А.А. Ємець 

 

Т.Є. Жайворонок

 

В.В. Заголдний

 

Г.В. Канигіна О.В. Кривенда 

 

О.Т. Кузьменко 

 

Н.П. Лященко 

 

В.Л. Маринченко 

 

В.В. Онопенко 

 

Л.І. Охрімчук 

 

П.В. Панталієнко

 

М.В. Патрюк Я.М. Романюк

 

Ю.Л. Сенін

 

А.М. Скотарь

 

Т.С. Таран

 

О.О.  Терлецький

 

Ю.Г. Тітов

 

І.Б. Шицький 

 

В.Ф. Школяров