Постанова КМУ № 176-95-п від 14.03.1995 Про Національну програму профілактики СНІДу на 1995-1997 роки

Постанова КМУ № 176-95-п від 14.03.1995 Про Національну програму профілактики СНІДу на 1995-1997 роки

                                                          
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 14 березня 1995 р. N 176
Київ
Про Національну програму профілактики СНІДу
на 1995-1997 роки

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Національну програму профілактики СНІДу на 1995
- 1997 роки, розроблену Національним комітетом боротьби із
захворюванням на СНІД при Президенті України за участю
Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства
у справах молоді та спорту, Міністерства соціального захисту
населення, Міністерства економіки, Міністерства освіти,
Міністерства фінансів (додається).
2. Міністерству фінансів починаючи з 1995 року передбачати в
проектах державного бюджету кошти для фінансування реалізації
Національної програми профілактики СНІДу на 1995 - 1997 роки з
урахуванням можливостей бюджету.
3. Національному комітетові боротьби із захворюванням на
СНІД розробити і здійснити заходи пов"язані із залученням
вітчизняних і іноземних інвестицій, міжнародних фінансових
організацій та створенням благодійних фондів в Україні для
реалізації Національної програми.
4. Державному комітетові телебачення і радіомовлення,
Міністерству у справах преси та інформації забезпечити
систематичне інформування населення про хід реалізації зазначеної
Національної програми.

Виконуючий обов"язки Прем"єр-міністра України Є. МАРЧУК
Міністр
Кабінету Міністрів України В. ПУСТОВОЙТЕНКО
Інд.28

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 14 березня N 176
 НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА ПРОФІЛАКТИКИ СНІДу
 на 1995 - 1997 роки
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Всесвітня організація охорони здоров"я (ВООЗ) визначила, що
Україна належить до групи країн з низьким рівнем поширення СНІДу. Станом на 1 жовтня 1994 р. зареєстровано 175 ВІЛ-інфікованих
громадян України, в тому числі 31 хворий на СНІД, з яких 15
померли. Майже в усіх регіонах виявлені носії ВІЛ. Переважну більшість інфікованих (70 відсотків) становлять
особи віком 20-40 років. Щороку кількість вперше виявлених
ВІЛ-інфікованих зростає на 35 відсотків. Аналіз розвитку епідемії
ВІЛ/СНІДу в Україні показує, що до 1997 року кількість
ВІЛ-інфікованих збільшиться у 3-3,5 раза (в порівнянні з 1994
роком).  Основною метою Національної програми є запобігання
зараженню ВІЛ, зниження негативного впливу ВІЛ-інфекції на
суспільство, спрямування національних і міжнародних зусиль для
боротьби із ВІЛ/СНІДом. Завданнями Національної програми є: забезпечення належної підтримки заходів профілактики СНІДу з
боку держави; створення сприятливих умов для залучення вітчизняних і
зарубіжних інвестицій до реалізації цієї Програми; забезпечення дотримання принципів поважного ставлення до
прав та гідності людини, визначених Загальною декларацією прав
людини, під час проведення заходів, що спрямовані на запобігання
захворюванню на ВІЛ/СНІД; створення безпечних умов праці для працівників охорони
здоров"я і надання медичної допомоги особам, що її потребують; удосконалення системи епідеміологічного нагляду за
ВІЛ-інфекцією. З цією метою вивчити ВІЛ, що циркулює в Україні, та
можливості появи нових ВІЛ-подібних інфекційних агентів;
здійснення моніторингу епідемії переважно шляхом добровільного
тестування; узгоджування державної політики у сфері боротьби із СНІДом з
Програмою Розвитку ООН (UNDP), Глобальною програмою зі СНІДу та
рекомендаціями ВООЗ; організація співробітництва з відповідними державними
органами та неурядовими організаціями України й інших країн у
питаннях профілактики ВІЛ/СНІДу.
 II. МЕДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ  ВІЛ/СНІДу
1. ЗАПОБІГАННЯ ПЕРЕДАЧІ ВІЛ
Вивчення захворюваності на ВІЛ/СНІД в Україні свідчить про
те, що інфекція передається трьома основними шляхами: статевим,
через кров, від матері до дитини. Світовий досвід показує, що санітарно-освітня робота є
найбільш ефективною у запобіганні передачі ВІЛ найпоширенішим
шляхом - статевим. Ця робота повинна бути розрахована на осіб з
ризикованою сексуальною поведінкою з метою зміни її на більш
безпечну. Зменшити ризик передачі ВІЛ статевим шляхом можливо
також за умови достатнього забезпечення населення презервативами,
виявлення джерел інфекції, яке слід проводити виключно на засадах
конфіденційності та добровільності з відповідним консультуванням
до і після обстеження. У поширенні ВІЛ/СНІДу значну роль відіграє передача його
збудника через кров, передусім донорську, під час проведення
медичних маніпуляцій інструментарієм, "забрудненим" ВІЛ. Для
запобігання передачі ВІЛ з кров"ю мають бути здійснені заходи щодо
виключення з числа донорів осіб, які належать до груп ризику,
посилення контролю за безпекою донорської крові і продуктів з неї,
забезпечення якісної дезінфекції і стерилізації медичного
інструментарію багаторазового використання. За даними ВООЗ, останнім часом високими темпами зростає в
світі кількість наркоманів, заражених ВІЛ. В Україні кількість наркоманів збільшується в середньому на 8-10 тис. щороку. Загальна
їх чисельність (з урахуванням латентності) становить майже 400
тис., з яких 85 відсотків вживають наркотичні речовини шляхом
ін"єкцій. До 2000 року цей показник може збільшитись у 5-6 разів.
"Прозорі" кордони з державами СНД, інтенсивні міграційні процеси,
наявність значної кількості ВІЛ-інфікованих серед наркоманів у
країнах, що межують з Україною (Польща, Угорщина, Словаччина,
Білорусь) створили умови для поширення ВІЛ/СНІДу в Україні серед
наркоманів. До 50 відсотків дітей, що народжуються від ВІЛ - інфікованих
жінок, заражаються вірусом до і під час пологів. Для запобігання
перинатальній передачі ВІЛ необхідно активно проводити
санітарно-освітні заходи серед ВІЛ-інфікованих жінок, а також
майбутніх батьків.
 Запобігання передачі ВІЛ статевим шляхом
1. Цілеспрямовано пропагувати серед різних верств населення
методи запобігання зараженню ВІЛ статевим шляхом. Залучити до цієї
роботи засоби масової інформації, державні установи, громадські
організації, відомих науковців, працівників охорони здоров"я і
освіти.
 Національний комітет боротьби із захворюванням на СНІД  при Президенті України,  *  МОЗ, Міносвіти, Мінкультури,  МВС, Держтелерадіо,  Міністерство у справах преси та інформації. 1995 - 1997 роки
2. Забезпечити населення достатньою кількістю презервативів
(виходячи із загальної потреби 150 млн. штук на рік) шляхом
організації вітчизняного виробництва з одночасною закупівлею
готової продукції за кордоном. Організувати безкоштовну видачу
презервативів ВІЛ-інфікованим та окремим групам ризику зараження
ВІЛ.
 Національний комітет, МОЗ, Мінфін, Мінекономіки. 1995 - 1997 роки
__________________________________
* Далі - Національний комітет.
3. Здійснити заходи щодо запобігання передачі ВІЛ статевим
шляхом в установах виконання покарання, забезпечувати у разі
необхідності ув"язнених презервативами, та проводити серед них
відповідну освітню роботу щодо профілактики ВІЛ/СНІДу.
 Національний комітет, МВС,   МОЗ. 1995 - 1997 роки
4. Налагодити співробітництво з неурядовими організаціями з
питань профілактики СНІДу. Надавати їм допомогу у придбанні
презервативів, виданні спеціальної літератури, проведенні освітніх
семінарів з проблем ВІЛ/СНІДу.
 Національний комітет. 1995 - 1997 роки
5. Провести навчання фахівців центрів профілактики і боротьби
зі СНІДом та санітарно-епідеміологічної служби з питань
епідеміологічного аналізу випадків ВІЛ-інфекції, розробити і
видати відповідні науково-методичні рекомендації.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
 Запобігання передачі ВІЛ з донорською кров"ю, препаратами  з неї, іншими біологічними тканинами та рідинами
1. Запровадити комплексне обстеження зразка крові під час
кожної кроводачі, сироваток крові донорів, інших біологічних
матеріалів на ВІЛ-1, ВІЛ-2, гепатити В і С, сифіліс.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
2. Запровадити обов"язковий порядок використання
свіжозамороженої плазми крові тільки після повторного (через 3
місяці) лабораторного обстеження на ВІЛ/СНІД донорів цієї плазми.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 рік
3. Удосконалити систему відбору донорів крові та інших
біологічних матеріалів з метою виключення з їх числа осіб, що
належать до груп ризику зараження ВІЛ.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1996 роки
4. Забезпечити лабораторії діагностики ВІЛ, служби крові
комплектами імпортного обладнання і тест-системами для
комплексного обстеження донорів на ВІЛ/СНІД відповідно до
Інструкції з організації роботи лабораторної діагностики
ВІЛ-інфекції, на гепатити В і С, сифіліс; розробити регламент
комплексного тестування донорської крові на інфекції, що
передаються трансфузійним шляхом.
Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
5. Переглянути існуючі показання до переливання крові або її
компонентів з метою зменшення кількості недоцільних переливань.
 МОЗ. 1995 - 1997 роки
6. Провести вибіркові дослідження донорів на HTLV і
цитомегаловірус з метою визначення поширеності нових трансфузійних
інфекцій та обсягів скринінгового тестування донорів.
 Національна референс-лабораторія діагностики ВІЛ-інфекції,  Київський НДІ гематології та переливання крові,  станції переливання крові, МОЗ. 1995 - 1997 роки
7. Запровадити сучасні технології тестування донорської крові
на інфекції, що передаються трансфузійним шляхом, та досконалі
технології переробки донорської крові.
 Держкоммедбіопром, МОЗ, Національний комітет. 1995 - 1997 роки
 Профілактика передачі ВІЛ під час медичних маніпуляцій
1. Здійснити розроблення і підготовку до серійного
виробництва медичного інструментарію одноразового використання
(шприци, голки, гінекологічні набори, артеріальні фільтри, системи
для забору та переливання крові, її компонентів і препаратів; підключичні катетери тощо) та стерилізаційної апаратури (за
пайовою участю у фінансуванні заінтересованих міністерств і
відомств).
 Національний комітет, МОЗ, Держкоммедбіопром. 1995 - 1997 роки
2. Забезпечити лікувальні діагностичні заклади гумовими
рукавичками, організувавши їх виробництво в Україні та закупівлю
за кордоном.
 МОЗ, Держкоммедбіопром. 1995 - 1997 роки
3. Забезпечити заклади охорони здоров"я, центри профілактики
і боротьби зі СНІДом та спеціалізовані бригади, що надають
медичну допомогу ВІЛ-інфікованим, спеціальними засобами
індивідуального захисту (окуляри, гумові рукавички, захисні
щитки).
 Національний комітет, МОЗ, облвиконкоми, Київський і  Севастопольський міськвиконкоми. 1995 - 1997 роки
4. Забезпечити дотримання санітарно-протиепідемічного режиму,
норм і правил дезінфекції та стерилізації в
лікувально-профілактичних закладах.
 МОЗ, обласні, Київське і Севастопольське міські управління  охорони здоров"я 1995 - 1997 роки
5. Розробити та впровадити в практику рекомендації щодо
запобігання зараженню ВІЛ під час виконання професійних обов"язків
медичними працівниками.
 МОЗ, Академія медичних наук. 1995 - 1997 роки
 Запобігання передачі ВІЛ серед осіб, що вводять
 наркотичні речовини шляхом ін"єкцій
1. Вивчити рівень поширеності ВІЛ/СНІДу серед осіб, що
вводять наркотики шляхом ін"єкцій, та умови, за яких можливе
епідемічне поширення ВІЛ-інфекції в середовищі цих осіб.
 Національний комітет, Національна координаційна рада  боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України,  МОЗ. 1995 - 1997 роки
2. Вивчити досвід зарубіжних країн у запобіганні передачі
ВІЛ серед осіб, що вводять наркотики шляхом ін"єкцій, і розробити
комплекс профілактичних заходів відповідно до умов України.
Національний комітет, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, МВС, МОЗ. 1995 - 1997 роки
 Запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини
1. Проводити серед жінок репродуктивного віку роботу,
спрямовану на підвищення їх поінформованості з питань СНІДу.
 МОЗ ,  Мінмолодьспорт. 1995 - 1997 роки
2. Забезпечити проведення тестування на ВІЛ вагітних жінок,
передусім тих, що належать до груп ризику зараження ВІЛ.
 Національний комітет, МОЗ, облвиконкоми, Київський і  Севастопольський міськвиконкоми. 1995 - 1997 роки
3. Розробити рекомендації для консультування ВІЛ-інфікованих
жінок репродуктивного віку з питань планування сім"ї.
 МОЗ. 1995 рік
4. Організувати проведення заходів для переконання осіб, які
збираються взяти шлюб, і майбутніх батьків у доцільності їх
обстеження на СНІД.
 МОЗ, Мінмолодьспорт. 1995 - 1997 роки
5. Розробити рекомендації щодо годування немовлят, народжених
ВІЛ-інфікованими жінками.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 рік
2.  УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ
Епідеміологічний нагляд за поширенням ВІЛ-інфекції в
1995-1997 роках здійснюватиметься через обстеження груп населення,
визначених чинним законодавством, з поступовим переходом від
переважно примусового та обов"язкового обстеження до добровільного
конфіденційного. Відповідно до рекомендацій ВООЗ скорочуватиметься перелік
категорій громадян, які підлягають обов"язковому обстеженню на
антитіла до ВІЛ. Водночас збільшуватиметься кількість обстежень на
засадах добровільності після отримання інформованої усвідомленої
згоди пацієнта. У зв"язку з низькими показниками поширеності ВІЛ-інфекції
серед груп населення з ризиком зараження ВІЛ та з метою отримання
достовірної інформації про рівень поширення ВІЛ/СНІДу буде
запроваджено "дозорний" епідеміологічний нагляд, який полягає в
регулярному анонімному обстеженні на антитіла до ВІЛ сироваток
крові цих осіб.
1. Забезпечити проведення серологічного скринінгу сироваток
крові осіб за епідеміологічними та клінічними показаннями
(орієнтовно 1-1,5 млн. досліджень на рік), а також осіб, які
виявили бажання пройти тестування добровільно (анонімно чи
конфіденційно).
 Національний комітет, МОЗ, облвиконкоми, Київський і  Севастопольський міськвиконкоми,  Уряд Автономної Республіки Крим. 1995 - 1997 роки
2. Запровадити "дозорний" епідеміологічний нагляд за
поширенням ВІЛ/СНІДу у восьми регіонах України з неоднаковим
рівнем захворюваності на ВІЛ-інфекцію.
 Національний комітет, МОЗ, облвиконкоми, Київський і  Севастопольський міськвиконкоми. 1995 - 1997 роки
3. Вжити заходів для створення на державному та місцевих
рівнях єдиної комп"ютерної інформаційно-аналітичної системи
моніторингу за поширенням ВІЛ/СНІДу в Україні, розробити методи
коротко- та довготривалого прогнозування розвитку епідемічного
процесу.
 Національний комітет, МОЗ, облвиконкоми, Київський і  Севастопольський міськвиконкоми, Уряд Автономної Республіки Крим. 1995 - 1997 роки
4. У взаємодії з ВООЗ здійснити заходи для входження України
до загальноєвропейської мережі моніторингу поширення ВІЛ/СНІДу з
використанням сучасної електронно-обчислювальної техніки та
засобів зв"язку.
 Національний комітет,  МОЗ. 1995 - 1997 роки
5. Вивчити особливості епідемічного процесу ВІЛ/СНІДу в
Україні, зумовлені низьким рівнем його поширення.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
6. Забезпечити направлення на навчання
фахівців-епідеміологів Українського та обласних (міських) центрів
профілактики і боротьби зі СНІДом, обласних санепідстанцій у
Європейському центрі моніторингу поширення ВІЛ/СНІДу.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
7. Забезпечити подальшу діяльність Українського центру
профілактики і боротьби зі СНІДом та його філіалу.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
3.  КОНСУЛЬТУВАННЯ ОСІБ ПЕРЕД ТА ПІСЛЯ ТЕСТУВАННЯ НА ВІЛ/СНІД
Всім особам, які обстежуються на ВІЛ/СНІД, перед та після
тестування повинні надаватися консультації з питань ВІЛ/СНІДу, а
також рекомендації щодо подальшого раціонального способу життя в
залежності від результатів тестування. З метою організації цієї роботи слід:
1. Розробити методичні матеріали з питань консультування осіб
перед та після тестування.
 Національний комітет. 1995 рік
2. Створити мережу відповідних консультаційних пунктів при
станціях переливання крові, шкіряно-венерологічних і наркологічних
диспансерах, службах планування сім"ї.
 МОЗ, облвиконкоми, Київський і Севастопольський
міськвиконкоми. 1995 - 1997 роки
3. Забезпечити постійну підготовку фахівців з питань
консультування осіб перед та після тестування на ВІЛ/СНІД.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки

4.  ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ
В Україні функціонує 170 лабораторій діагностики
ВІЛ-інфекції, мережа яких потребує якісного реформування. Головне завдання діяльності служби діагностики ВІЛ/СНІДу
полягає у досягненні високого рівня якості відповідних
лабораторних досліджень. Це можливо за умов: дотримання вимог Інструкції з організації роботи
лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції, яка визначає стратегію і
тактику первинних і підтверджувальних досліджень; забезпечення діагностичних лабораторій прогресивним
обладнанням і тест-системами, які рекомендовані ВООЗ і мають
більше однієї антигенної детермінанти; впровадження на всіх етапах лабораторної діагностики системи
оперативного внутрішнього та державного зовнішнього контролю
якості лабораторних досліджень на ВІЛ-інфекцію. Для оптимізації мережі діагностичних лабораторій в Україні і
удосконалення їх роботи слід надати статус регіональної ряду
потужних діагностичних лабораторій, розташованих на базі центрів
профілактики і боротьби зі СНІДом, наукових або спеціалізованих
установ. За рахунок коштів, що виділятимуться на реалізацію
Національної програми, буде фінансуватися закупівля діагностичних
тест-систем для забезпечення 3-3,5 млн. обстежень щороку (2 млн.
кроводач і 1-1,5 млн. за епідеміологічними та клінічними
показаннями, здійснення "дозорного" епідеміологічного нагляду і
обстежень у кабінетах довіри). Тестування на ВІЛ/СНІД інших категорій населення повинне
проводитися за рахунок місцевих бюджетів та кошти організацій,
підприємств, установ, відомств і фізичних осіб.
1. Забезпечити лабораторії діагностики ВІЛ/СНІДу необхідною
кількістю тест-систем для імуноферментного аналізу, здійснювати
постійний контроль за дотриманням умов їх транспортування і
збереження на етапі доставки від виробника до споживача.
 Національний комітет. 1995 - 1997 роки
2. Забезпечити експериментальне виробництво вітчизняних
тест-систем для обстеження на ВІЛ-інфекцію і відповідного
лабораторного обладнання.
 Національний комітет, МОЗ, Національна академія наук,  Держкоммедбіопром. 1995 - 1997 роки
3. Розробити і реалізувати програму гарантування якості
діагностики ВІЛ-інфекції, організувати комп"ютерне забезпечення її
виконання. Підготувати відповідно до цієї програми
лікарів-лаборантів.
 Національний комітет, Національна референс-лабораторія діагностики ВІЛ-інфекції. 1995 рік
4. Створити та систематично поповнювати панель сироваток
крові для проведення внутрішнього і зовнішнього контролю якості
діагностики ВІЛ-інфекції за методом імуноферментного аналізу.
 Національний комітет,  Національна референс-лабораторія діагностики ВІЛ-інфекції. 1995 - 1997 роки
5. Проводити експертизу всіх видів і типів діагностичних
тест-систем для обстеження на ВІЛ-інфекцію, з метою визначення
можливості їх практичного використання в Україні.
 Національна референс-лабораторія діагностики ВІЛ-інфекції,  Київський НДІ гематології та переливання крові. 1995 - 1997 роки
5. ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ ТА ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ
Головною організацією з клінічної діагностики, стаціонарної
та позалікарняної допомоги особам, хворим на ВІЛ/СНІД, є
Український центр профілактики та боротьби зі СНІДом. Лікувальні
заклади на місцях здійснюють поточний профілактичний нагляд
(диспансеризацію) за ВІЛ-інфікованими і хворими на СНІД, надають
їм необхідну медичну та консультаційну допомогу. Для організації і надання спеціалізованої допомоги
ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД у разі виникнення у них
хірургічної, акушерсько-гінекологічної, стоматологічної або іншої
патології спеціалізованими бригадами фахівців у виділених для
цього територіальних лікувальних закладах необхідно:
1. Створити у спеціально визначених лікувальних закладах
належні умови для надання ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД
спеціалізованої медичної допомоги.
 МОЗ, облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми.
1995 рік.
2. Забезпечити науково-методичну і практичну підготовку з
питань діагностики, лікування та диспансеризації хворих на
ВІЛ/СНІД фахівців спеціалізованих бригад і спеціально визначених
лікувальних закладів.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
3. Разом із ВООЗ розробити і здійснити цільову підготовку
лікарів Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом,
Донецького, Одеського обласних, Дніпропетровського, Запорізького
міських, Кримського республіканського центрів профілактики і
боротьби зі СНІДом на базі провідних наукових центрів Європи з
питань діагностики та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1996 роки
4. Забезпечити участь представників України в міжнародних
семінарах з питань діагностики та лікування ВІЛ/СНІДу, що
плануються та фінансуються ВООЗ.
 Національний комітет,  МОЗ. 1995 - 1997 роки
5. Створити клініко-диспансерний підрозділ Національного
інституту СНІДу.
 Національний комітет, Київський міськвиконком. 1995 - 1997 роки
6. Вжити заходів до задоволення потреби України в препаратах
для лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
7. Організувати щорічне санаторно-курортне оздоровлення
ВІЛ-інфікованих дітей.
 Національний комітет, МОЗ, облвиконкоми,  Київський міськвиконком. 1995 - 1997 роки
 III. ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ  ВІЛ/СНІДу
1.  ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
Державна політика України у сфері профілактики та контролю
за ВІЛ-інфекцією повинна узгоджуватись з міжнародними актами з
прав людини і рекомендаціями ВООЗ, бути епідемічно виправданою та
медично доцільною. Головний напрям удосконалення законодавства
повинен полягати у відході від політики примусового обстеження
певних груп населення і впровадження тестування за умови одержання
попередньої інформованої усвідомленої згоди при дотриманні
конфіденційності, а також зміні біомедичної спрямованості програм
боротьби із СНІДом на профілактичну.
З метою правового забезпечення Національної програми
необхідно:
1. Подати на розгляд Верховної Ради України законопроект
"Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про запобігання
захворюванню на СНІД та соціальний захист населення", в якому
передбачити скасування примусового обстеження іноземних громадян,
а також певних груп населення (окрім наркоманів, що вводять наркотичні речовини шляхом ін"єкцій, та проституток, визнаних
такими у встановленому законом порядку), запровадження
добровільного обстеження за умови одержання попередньої
інформованої усвідомленої згоди та посилення соціального захисту
громадян України, ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.
 Національний комітет,  МОЗ, Мінюст.
 Лютий 1995 року.
2. Для виявлення зараження ВІЛ, статистичного обліку
ВІЛ-інфікованих, їх медичного обстеження та профілактичного
нагляду внести відповідні зміни та доповнення до Правил медичного
огляду, що передбачатимуть:
удосконалення системи обстеження громадян України на СНІД;
створення системи реєстрації ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД при безумовній конфіденційності інформації, регламентацію
порядку та режиму конфіденційності;
запобігання дискримінації ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД з
боку держави та суспільства;
встановлення порядку добровільного обстеження осіб на
наявність ВІЛ-інфекції за умови одержання попередньої інформованої
усвідомленої згоди.
 Національний комітет, Мінюст, МОЗ.
1995 рік
3. Розробити нормативні акти з питань: безпеки донорської крові, біологічних рідин і тканин,
експорту-імпорту крові та інших трансплантантів.
 Національний комітет,  МОЗ, Мінюст.
1995 - 1996 роки
4. Вивчити світову практику правового забезпечення
профілактики ВІЛ/СНІДу серед наркоманів.
Національний комітет, Мінюст, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України. 1995 рік.
2. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ, ХВОРИХ НА СНІД ТА ОСІБ, ЩО НАДАЮТЬ ЇМ КОНСУЛЬТАЦІЙНУ І МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ
СНІД як інфекційне захворювання, для запобігання та
лікування якого немає вакцин та ефективних ліків, викликає
відчуття страху в суспільстві. Оскільки перша хвиля епідемії
вразила групи населення, яким властивий спосіб поведінки, що не
схвалюється суспільством, ВІЛ-інфіковані особи стали об"єктом
остракізму, а СНІД - хворобою, що пов"язана з порушенням соціально
прийнятих норм. Відсутність необхідної та адекватної інформації
щодо шляхів передачі вірусу СНІДу і засобів запобігання
інфікуванню викликає реакцію відчуження хворих на СНІД,
з"являються вимоги ізолювати та покарати цих людей. Це призводить
до того, що ВІЛ-інфіковані нерідко позбавляються підтримки та
допомоги суспільства саме тоді, коли вони її найбільше
потребують. З метою соціальної адаптації ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД необхідно: 1. Організувати підготовку медичного персоналу, передусім
інфекційних лікарень, шкіряно-венерологічних та наркологічних
диспансерів, психіатричних клінік, для надання психосоціальної
допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД.
 Національний комітет, МОЗ, Міносвіти.
1995 - 1996 роки
2. Створити та забезпечити діяльність служб психосоціальної
допомоги ВІЛ-інфікованим, хворим на СНІД та їх близьким.
Національний комітет, МОЗ, облвиконкоми, Київський і Севас- топольський міськвиконкоми. 1995 - 1997 роки
3. Створити Центр психосоціальної реабілітації та адаптації
ВІЛ-інфікованих як підрозділ Національного інституту СНІДу.
 Національний комітет, Київський міськвиконком.
1995 рік
4. Організувати притулки для соціально невлаштованих
ВІЛ-інфікованих осіб, що не мають певного місця проживання, в
мм. Києві та Одесі.
 Національний комітет, Київський міськвиконком,
 Одеський облвиконком і міськвиконком.
1995 - 1996 роки
5. Сприяти діяльності неурядових організацій, що мають на
меті надання допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД.
 Національний комітет.
1995 - 1997 роки
6. Створити умови та забезпечити перекваліфікацію і
раціональне працевлаштування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, які
не можуть продовжувати свою професійну діяльність у зв"язку із
зараженням ВІЛ.
 Національний комітет, МОЗ, Мінсоцзахист, Мінюст,
 Мінмолодьспорт, Мінпраці.
1995 - 1996 роки
7. Розробити та реалізувати програму психосоціальної
реабілітації осіб, які надають консультаційну та медичну допомогу
ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД.
 Національний комітет.
1995 - 1996 роки
 IV. НАУКОВІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВІЛ/СНІДу
Досвід боротьби із ВІЛ/СНІДом в усьому світі засвідчив
неможливість зупинити пандемію та вилікувати хворих на ВІЛ/СНІД
існуючими методами. Контроль за ВІЛ-інфекцією, СНІДом та
СНІД-асоційованими хворобами стане можливим лише після винайдення
радикальних засобів профілактики і лікування. Пріоритетними для України є такі наукові напрями:
вивчення регіональних штамів ВІЛ і ВІЛ-подібних патогенів,
виділення та оцінка спрямованості їх мінливості, розроблення на
цій основі прогнозу епідемічної ситуації; розроблення нових засобів профілактики, діагностики та
лікування ВІЛ/СНІДу з урахуванням даних про регіональні штами ВІЛ
і ВІЛ-подібні патогени; вивчення особливостей патогенезу клінічних проявів СНІДу в
умовах екологічного неблагополуччя. З метою наукового обгрунтування подальших заходів
профілактики ВІЛ/СНІДу необхідно:
1. Розпочати вивчення первинних етіологічних агентів
ВІЛ/СНІДу. Для цього слід налагодити збір та обробку біологічного
матеріалу на місцях та досконале вивчення його в базових
лабораторіях, забезпечити проведення зазначених робіт необхідним
обладнанням та реагентами.
 Національний комітет, МОЗ, Національна академія наук. 1995 - 1997 роки
2. Щорічно проводити науково-звітні конференції за
результатами робіт, які будуть фінансуватися за рахунок коштів, що
виділятимуться на реалізацію цієї Програми.
 Національний комітет. 1995 - 1997 роки
3. Щорічно проводити конкурси на кращі наукові проекти з
пріоритетних напрямів.
 Національний комітет. 1995 - 1997 роки
4. Забезпечити впровадження результатів наукових розробок в
практику охорони здоров"я та виробництво.
 Національний комітет, МОЗ, Національна академія наук. 1995 - 1997 роки
5. Сприяти участі представників України в міжнародних
наукових форумах з проблем СНІДу.
 Національний комітет, МОЗ. 1995 - 1997 роки
6. Створити науковий центр Національного інституту СНІДу.
 Національний комітет, Національна академія наук, МОЗ. 1995 - 1997 роки

 V. ІНФОРМАЦІЙНО - ОСВІТНІ ЗАХОДИ
У зв"язку з відсутністю на сьогодні ефективних засобів
лікування і профілактики ВІЛ/СНІДу уповільнити поширення інфекції
може тільки широке інформування населення про це захворювання,
пропаганда здорового способу життя та безпечного сексу. Відповідні
інформаційні та освітні програми будуть ефективними за умови їх
пристосування до різних вікових і соціальних груп населення.

1. Інформування населення з питань профілактики ВІЛ/СНІДу
1. Забезпечити випуск щомісячної 30-хвилинної телепрограми
на Українському телебаченні під назвою "Шанс на життя".
 Національний комітет,  Держтелерадіо.
1995 - 1997 роки
2. Організувати підготовку на Українському радіо щомісячної
передачі "Пряма лінія".
 Національний комітет,  МОЗ,  МВС,  Міносвіти, Мінмолодьспорт,  Держтелерадіо.
1995 - 1997 роки
3. Організувати створення кіно- та відеоматеріалів,
слайд-фільмів з проблем ВІЛ/СНІДу та забезпечити їх розміщення у
програмах державного, комерційного і регіонального телебачення.
 Національний комітет,  МОЗ, Міносвіти,
 Держтелерадіо.
1995 - 1997 роки
4. Організувати випуск спеціальних інформаційно-освітніх
програм на Українському радіо.
 Національний комітет,  МОЗ, Міносвіти,  МВС,
 Мінмолодьспорт,  Держтелерадіо.
1995 - 1997 роки
5. Забезпечити постійне інформування населення з проблеми
ВІЛ/СНІДу через газету "Ваше здоров"я", інші друковані видання, у
тому числі періодичні.
 Національний комітет, Міністерство у справах преси та
 інформації, МОЗ.
1995 - 1997 роки
6. Проводити семінари-навчання для журналістів з питань
пропаганди профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом.
 Національний комітет, Спілка журналістів, МОЗ.
1995 - 1997 роки
7. Організувати щорічні всеукраїнські конкурси серед
журналістів на краще висвітлення питань пропаганди профілактики
ВІЛ-інфекції в засобах масової інформації.
 Національний комітет, Спілка журналістів.
1995 - 1997 роки
8. Забезпечити проведення Всесвітнього дня боротьби зі
СНІДом.
 Національний комітет,  МОЗ, Міносвіти,  Мінмолодьспорт.
1995 - 1997 роки
9. Сприяти діяльності неурядових організацій, що займаються
пропагандою профілактики захворювання на ВІЛ/СНІД.
 Національний комітет.
1995 - 1997 роки
2. Інформування учнівської молоді про шляхи передачі
 та заходи профілактики  ВІЛ/СНІДу
1. Включити до програм середніх, загальноосвітніх,
професійних, середніх спеціальних та вищих навчальних закладів
питання профілактики ВІЛ/СНІДу.
 Національний комітет,  МОЗ,  Міносвіти.
1995 рік
2. Підготувати та видати масовим тиражем для школярів
різного віку матеріали з питань ВІЛ/СНІДу, шляхів передачі
інфекції та профілактики цього захворювання.
Національний комітет, Міносвіти, Міністерство у справах
преси та інформації.
1995 - 1997 роки.
3. Включити до програм медико-педагогічного навчання батьків
і педагогів питання профілактики ВІЛ/СНІДу.
 Національний комітет,  Міносвіти, Мінмолодьспорт.
1995 рік
3. Санітарно-освітня робота у виправно-трудових установах
1. Здійснити цільову підготовку персоналу виправно-трудових
установ з питань профілактики ВІЛ/СНІДу.
 Національний комітет,  МВС, МОЗ.
1995 - 1997 роки
2. Організувати систематичне інформування осіб, які
відбувають покарання у виправно-трудових установах, про шляхи і
фактори передачі ВІЛ-інфекції, ризик зараження при гомосексуальних
статевих контактах, парентеральній наркоманії, нанесенні
татуїровок, а також про заходи щодо запобігання зараженню ВІЛ.
 Національний комітет,  МОЗ, МВС.
1995 - 1997 роки

4. Навчання осіб, які належать до груп підвищеного та
 професійного ризику, і ВІЛ-інфікованих
1. Розробити та впровадити навчальні модулі, програми
інформування осіб, які належать до груп підвищеного та професійного
ризику.
 Національний комітет,  МОЗ, МВС, Мінмолодьспорт.
1995 - 1997 роки
2. Забезпечити інформування ВІЛ-інфікованих осіб з питань
безпечного сексу.
 Національний комітет,  МОЗ.
1995 - 1997 роки
3. Підготувати і видати для ВІЛ-інфікованих серію друкованих
матеріалів про здоровий спосіб життя.
Національний комітет, МОЗ, Міністерство у справах преси та інформації. 1995 - 1997 роки.

5. Проведення соціологічних досліджень
Розробити систему збирання й аналізу інформації для
визначення ефективності різних