П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

12 грудня 2011 року           м. Київ

 

Верховний Суд України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Ковтюк Є.І., Пилипчука П.П.,

Барбари В.П., Колесника П.І., Потильчака О.І.,

Берднік І.С., Короткевича М.Є., Пошви Б.М.,

Глоса Л.Ф., Коротких О.А., Прокопенка О.Б.,

Гошовської Т.В., Косарєва В.І., Редьки А.І.,

Григор’євої Л.І., Кривенди О.В., Романюка Я.М.,

Гриціва М.І., Кривенка В.В., Сеніна Ю.Л.,

Гуля В.С., Лященко Н.П., Скотаря А.М.,

Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Таран Т.С.,

Ємця А.А., Онопенка В.В., Терлецького О.О.,

Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б.,

Заголдного В.В., Панталієнка П.В., Школярова В.Ф.,

Канигіної Г.В., Патрюка М.В., Яреми А.Г.,-

Кліменко М.Р., Пивовара В.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Сведбанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Сведбанк” (далі-ПАТ “Сведбанк”), товариства з обмеженою відповідальністю “Тайм 2002” (далі-ТОВ “Тайм 2002”) про розірвання договору поруки та припинення поруки,  

 

в с т а н о в и в:

 

У серпні 2011 року до Верховного Суду України звернувся ПАТ “Сведбанк” із зазначеною вище заявою посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. У своїй заяві ПАТ “Сведбанк” зазначає, що, переглядаючи рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 жовтня 2010 року, залишене без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 26 січня 2011 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що договір поруки припинився на підставі частини першої статті 559 ЦК України, оскільки зміна зобов’язання відбулася без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Відтак суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову, тому касаційну скаргу ПАТ “Сведбанк” відхилив, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 26 січня 2011 року залишив без зміни.

Разом із тим 20 липня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 у справі за його позовом до ПАТ “Укрсоцбанк”, треті особи: ОСОБА_7, Головне управління з питань захисту прав споживачів КМДА, про припинення поруки за договором поруки, виходила з того, що однією з підстав припинення поруки є зміна основного зобов’язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Умовами спірного договору передбачено можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати за кредитним договором, тому внесення змін до кредитного договору в цій частині не змінило основне зобов’язання боржника без згоди поручителя та не збільшило обсяг його відповідальності у зв’язку з чим відсутні підстави для припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

20 червня 2006 року Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою позов задоволено, і залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у справі за позовом ВАТ “Південбудмеханізація” до ВАТ ТФБ “Контракт”, третя особа-СТОВ “Кропив’янське”, про визнання припиненим договору поруки, виходив з того, що порука не може бути припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України, оскільки укладення додаткової угоди до кредитного договору без згоди поручителя не призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього. 

29 листопада 2007 року Вищий господарський суд України приймаючи постанову про часткове задоволення позову АКБ “Східно-Європейський банк” у справі за позовом АКБ “Східно-Європейський банк” до ТОВ “Україна ТАКА-Сервіс” про стягнення заборгованості з простроченого кредиту, виходив з того, що внаслідок укладення додаткової угоди до кредитного договору без згоди поручителя було внесено зміни до основного зобов’язання. Однак, внесені зміни не порушили права поручителя та умов договору поруки, обсяг відповідальності поручителя збільшений не був.

Верховний Суд України у своїй постанові від 17 січня 2001 року зазначив, що зміна умов забезпеченого порукою кредитного договору без згоди поручителя може припинити поруку лише в тому разі, якщо це призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за основним зобов’язанням.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлено, що 18 липня 2007 року між ОСОБА_1, ПАТ “Сведбанк” та ТОВ “Тайм 2002” укладено трьохсторонній договір поруки № 1 від 18 липня 2007 року, за умовами якого поручитель зобов’язувався перед банком відповідати за виконання зобов’язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику-ТОВ “Тайм 2002”, згідно умов кредитного договору № 19 КЛД від 18 липня 2007 року, у сумі 489 640 (чотириста вісімдесят дев’ять тисяч шістсот сорок) грн. строком до 17 липня 2010 року з процентною ставкою 18 % річних за їх користування.

Додатковою угодою до кредитного договору, укладеною 17 листопада 2008 року між банком та ТОВ “Тайм 2002”, внесено зміни до пункту 1.4 кредитного договору і зазначено, що плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить 24 % річних у разі, якщо кредитний оборот за попередній місяць по поточному рахунку становить не менше 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн. та 25 % річних у разі, якщо кредитний оборот за попередній місяць по поточному рахунку становить менше 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн.

Розглядаючи справу, судом першої інстанції встановлено, що в результаті збільшення процентної ставки за кредитним договором збільшився і обсяг відповідальності ОСОБА_1. Проте, новий розмір процентів з ним не погоджувався.

Встановивши збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, суд першої інстанції, з яким погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, припинив поруку ОСОБА_1 за договором поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України.

В інших справах, що виникли із подібних правовідносин – з кредитного договору та договору поруки, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму рішенні від 20 липня 2011 року, а також Вищий господарський суд України у своїх постановах від 20 червня 2006 року, 29 листопада 2007 року при застосуванні частини першої статті 559 ЦК України дійшли висновку про те, що порука не припинилася, оскільки в результаті зміни забезпеченого порукою зобов’язання обсяг відповідальності поручителів не збільшився.

  В судових рішеннях, на які посилається ПАТ “Сведбанк” як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та в ухвалі суду касаційної інстанції, постановленій у справі, яка розглядається, встановлені різні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Постанова Верховного Суду України від 17 січня 2011 року, на яку посилається ПАТ “Сведбанк” як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, не є рішенням  суду касаційної інстанції, до того ж в ній, як і в оскаржуваному рішенні, також висловлена правова позиція, яка зводиться до того, що зміна умов забезпеченого порукою кредитного договору без згоди поручителя може припинити поруку лише в тому разі, якщо це призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за основним зобов’язанням.

Ураховуючи викладене, Верховним Судом України не встановлено, що судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ПАТ “Сведбанк” та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 5 ЦПК України, Верховний Суд України

 

 

 

 

 

п о с т а н о в и в :

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Сведбанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий В.І. Гуменюк

 

Судді: М.І. Балюк В.В. Кривенко

 

  В.П. Барбара Н.П. Лященко

 

  І.С. Берднік В.Л. Маринченко

 

Л.Ф. Глос В.В. Онопенко

 

Т.В. Гошовська Л.І. Охрімчук

 

Л.І. Григор’єва П.В. Панталієнко

 

М.І. Гриців М.В. Патрюк

 

В.С. Гуль В.Ф. Пивовар

 

М.Б. Гусак П.П. Пилипчук

 

А.А. Ємець О.І. Потильчак

 

Т.Є. Жайворонок Б.М. Пошва

 

В.В. Заголдний О.Б. Прокопенко

 

Г.В. Канигіна А.І. Редька

 

М.Р. Кліменко Я.М. Романюк

 

Є.І. Ковтюк Ю.Л. Сенін

 

П.І. Колесник А.М. Скотарь

 

М.Є. Короткевич Т.С. Таран 

 

О.А. Коротких О.О. Терлецький

 

В.І. Косарєв І.Б. Шицький 

 

О.В. Кривенда В.Ф. Школяров

 

А.Г. Ярема