Лист Вищий господарський суд України № 01-06/2304/14 від 24.12.2014 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

24.12.2014  № 01-06/2304/14





Господарські суди України


Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. На сплату сум штрафних санкцій, застосованих органом Антимонопольного комітету України на підставі Закону України "Про захист економічної конкуренції", не поширюється мораторій, передбачений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов органу Антимонопольного комітету України (далі - орган АМК) до Товариства про стягнення штрафу та пені задоволено з посиланням на приписи статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) і мотивовано обов’язковістю виконання чинного рішення органу АМК, яке у встановленому порядку не скасовано та недійсним не визнано, а також правомірністю нарахування позивачем зазначеної суми пені.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення господарських судів нижчих інстанцій, зазначив таке: нарахування, застосовані АМК на підставі приписів Закону, не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов’язання або зобов’язання щодо сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення виконання цих зобов’язань відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (постанова від 04.02.2014 № 922/770/13-г).

2. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції у наданні додаткових послуг, пов’язаних з ліцензованою діяльністю, може мати системний тривалий характер і виявлятися в порушенні прав кількох споживачів.

Господарськими судами у справі за позовом публічного акціонерного товариства (далі - Товариство) встановлено, зокрема, що згідно з рішенням адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК) :

- протягом певного періоду часу Товариство займало монопольне (домінуюче) становище на ринку постачання електричної енергії за регульованим тарифом населенню в межах власних мереж на території області;

- дії Товариства, що полягали в неправомірному зобов’язанні фізичної особи здійснити оплату послуг з технічної перевірки електроуставок без належних правових підстав, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статі 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на досліджуваному ринку;

- за вказане порушення на Товариство накладено штраф.

Частиною першою статті 36 Закону передбачено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за власною ініціативою.

Органи АМК можуть прийняти розпорядження про об'єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду (частина перша статті 38 Закону).

За змістом статті 49 Закону розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача.

Вищий господарський суд України за наслідками розгляду касаційної скарги скасував рішення попередніх судових інстанцій, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.

Попередні судові інстанції не оцінили в контексті наведених норм зміст дослідженого ними рішення АМК, з якого вбачається, що розгляд справи порушено з ініціативи відділення АМК у зв’язку із здійсненням контролю за дотриманням Товариства законодавства про захист економічної конкуренції щодо надання додаткових послуг, пов’язаних з ліцензованою діяльністю, а не за заявою якогось певного споживача на досліджуваному ринку.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції щодо надання додаткових послуг, пов’язаних з ліцензованою діяльністю, може мати системний тривалий характер і виявлятися в порушенні прав кількох споживачів.

Водночас у касаційній скарзі Товариства зазначалося, що за одне й те ж порушення законодавства про захист економічної конкуренції до цього підприємства санкції застосовувалися неодноразово.

Відповідно ж до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанова від 02.09.2014 № 915/2349/13).

3. Використання позначення є недобросовісною конкуренцією лише в тому випадку, коли воно застосовується недобросовісно і призводить до отримання переваг перед конкурентами та/або вводить в оману споживачів.

Рішенням органу Антимонопольного комітету України (далі - орган АМК), зокрема, встановлено, що дії Товариства з розміщення на фасаді будинку позначень "НМТ (логотип) КЛИНИКА ДОКТОРА А…" та "КЛИНИКА" (мова оригіналу) визнано поширенням інформації, що вводить в оману, у вигляді повідомлення невизначеному колу осіб неточних відомостей, що може вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів цього суб'єкта господарювання, тобто порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову Товариства до органу АМК про визнання зазначеного рішення недійсним відмовлено.

Відмовляючи у позові, господарські суди виходили з того, що: напис на фасаді будинку "КЛИНИКА" не є ні логотипом Товариства, ані його скороченою назвою чи найменуванням; посилання Товариства на загальновживаність назви "КЛИНИКА" не відповідає змісту Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 № 385; Товариство не є науково-дослідним закладом та не підпорядковане жодному науково-дослідному закладу.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, Вищий господарський суд України зауважив, що попередні судові інстанції не врахували того, що позначення "клініка" ("клиника") не має правової охорони як самостійний об’єкт, а його використання може свідчити про акт недобросовісної конкуренції лише в тому випадку, коли воно застосовується недобросовісно та призводить до отримання переваг перед конкурентами та/або вводить в оману споживачів (зокрема споживачів відповідних послуг).

Отже, господарські суди повинні були з'ясувати обставини, пов’язані з обґрунтованістю висновків органу АМК стосовно недобросовісного використання Товариством позначення "клініка" ("клиника") та здобуття ним внаслідок цього неправомірних переваг у конкуренції. Зокрема, з’ясуванню підлягали обставини, пов’язані з правильністю визначення органом АМК: переліку послуг, що надаються Товариством, та відповідної категорії споживачів; переваг, які надає Товариству використання позначення "КЛИНИКА" при його одночасному застосуванні разом з позначенням "ДОКТОРА А…"; загальновживаності використання позначення "клініка" ("клиника") недержавними медичними закладами; якості послуг позивача та відповідної обізнаності споживачів; привабливості для споживачів зазначення не виду абстрактного медичного закладу ("клініка"), а особи відомого фахівця в певній галузі.

У зв'язку з викладеним Вищий господарський суд України скасував судові рішення зі справи, а справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції (постанова від 09.07.2013 № 913/417/13-г).

4. Правове значення для кваліфікації дій суб’єктів господарювання - учасників конкурсу як антиконкурентних узгоджених має фактична відсутність конкурсу внаслідок узгодження учасниками відповідної поведінки.

Рішенням органу Антимонопольного комітету України (далі - орган АМК) дії Товариства та Управління, які полягали у погодженні ними поведінки при проведенні відкритих торгів, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру. За вчинення зазначеного порушення на Товариство та Управління накладено штраф.

Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення у справі про часткове задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що дії Товариства та Управління не є схожими, органом АМК не доведено домовленості названих осіб щодо узгодженості дій та наявності негативних наслідків або можливості їх настання внаслідок вчинення відповідних дій учасниками торгів.

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, зазначив таке.

Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, не врахував того, що сама узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу і, безпідставно ототожнивши формальну кількість учасників торгів та їх пропозиції із змагальністю, неправильно застосував пункт 4 частини другої статті 6 Закону. Внаслідок цього апеляційний суд помилково залишив поза увагою те, що в даному випадку негативним наслідком має бути сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).

При цьому саме відповідні докази такого спотворення підлягали дослідженню та оцінці судом, а при підтвердженні відповідних обставин вони є достатніми для висновків, викладених у рішенні органу АМК (постанова від 11.02.2014 № 917/856/13).

5. Нарахування пені за прострочення сплати штрафу зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Датою припинення нарахування такої пені є день прийняття господарським судом рішення про стягнення штрафу за порушення приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог органу Антимонопольного комітету України (далі - орган АМК) до Товариства про стягнення пені за прострочення сплати штрафу, нарахованого на підставі рішення органу АМК, відмовлено повністю.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін згадані судові рішення, зазначив, зокрема, таке.

Статтею 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) передбачено, що особа, на яку накладено штраф за рішенням органу АМК, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу АМК на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Абзацами третім-п’ятим частини п'ятої статті 56 Закону передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

З наведеного вбачається, що тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд, і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд та перегляд не здійснювалися.

Відповідно до абзаців другого і третього частини п'ятої статті 56 Закону нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

У касаційній скарзі орган АМК посилався на те, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду були скасовані в частині стягнення з Товариства штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а, отже, не набрали законної сили.

Проте у статті 56 Закону визначено подію, з настанням якої законодавець пов'язує припинення нарахування пені, а саме - прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. При цьому будь-які застереження щодо набрання відповідним рішенням законної сили у наведених приписах відсутні.

Отже, нарахування Товариству пені було зупинено з дати порушення провадження у справі ухвалою місцевого господарського суду та припинено з дати прийняття господарським судом рішення у цій справі (постанова від 25.03.2014 № 910/6762/13).

6. Маркування товару зареєстрованим знаком для товарів і послуг у разі, якщо цей знак містить неправдиві відомості щодо походження товару, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді поширення інформації, що вводить в оману.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі за позовом Товариства до органу Антимонопольного комітету України (далі - орган АМК) про визнання недійсним рішення встановлено, зокрема, що:

- Товариство здійснює маркування молочної продукції власним зареєстрованим позначенням та розміщує на упаковці інформацію про товар;

- рішенням органу АМК дії Товариства визнано порушенням статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (поширення інформації, що вводить в оману). Це рішення мотивовано, поміж іншого, тим, що поєднання на пакуванні молочних продуктів, які випускає Товариство, зазначеного зареєстрованого знака для товарів і послуг з текстом, зміст якого якісно характеризує продукти, є неправдивим та вводить в оману споживачів, оскільки може сформувати їх думку про те, що молоко сире та молочна сировина для виробництва продуктів походять з екологічно чистого регіону України. Органом АМК ж встановлено, що близько 20% сировини для виготовлення даної молочної продукції походить з чистого регіону, а решта - з регіонів, які знаходяться в зонах посиленого радіоактивного контролю;

- відповідно до статті 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" за вчинення порушення на Товариство накладено штраф та зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом усунення, зокрема, на пакуванні молочної продукції інформації щодо території походження сировини молочної продукції.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, яким рішення місцевого господарського суду про відмову у визнанні недійсним рішення органу АМК скасовано, і залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, звернув увагу на таке.

Суд апеляційної інстанції, переоцінивши значення як доказу свідоцтва на знак для товарів і послуг, власником якого є Товариство, помилково не врахував, що реєстрація знака для товарів і послуг хоча й надає право на маркування товару, для якого відповідний знак для товарів і послуг зареєстровано, проте не надає права на поширення інформації, що вводить в оману з посиланням на відповідне свідоцтво. Таке право на маркування не може превалювати над правом (у тому числі потенційних споживачів) на одержання достовірної інформації про харчові продукти, зокрема правдивих даних про місце походження сировини, з якої виготовлений продукт (у разі якщо таке місце не збігається із місцезнаходженням виробничих потужностей) (постанова від 03.06.2014 № 921/918/13-г/7).

Голова Вищого
господарського суду України


Б. Львов