Рішення КСУ № 20 від 30.09.2010 У справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)

 
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
 
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
у справі за конституційним поданням
252 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) Закону України
"Про внесення змін до Конституції України"
від 8 грудня 2004 року N 2222-IV
(справа про додержання процедури внесення змін
до Конституції України)

 
м. Київ Справа N 1-45/2010
30 вересня 2010 року
N 20-рп/2010

Конституційний Суд України у складі суддів:
 
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Бринцева Василя Дмитровича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича - доповідача,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,
Сергейчука Олега Анатолійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Стрижака Андрія Андрійовича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича,
 
за участю представників суб'єкта права на конституційне подання Забарського Владислава Валерійовича, Шпенова Дмитра Юрійовича - народних депутатів України, представника Верховної Ради України Віламової Наталії Олександрівни, Представника Президента України у Конституційному Суді України Лукаш Олени Леонідівни, Постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України Вознюка Володимира Денисовича
 
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 2, ст. 44).
 
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 252 народних депутатів України.
 
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" .
 
Заслухавши суддю-доповідача Вдовіченка С.Л., пояснення Забарського В.В., Шпенова Д.Ю., Віламової Н.О., Лукаш О.Л., Вознюка В.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
 
у с т а н о в и в:
 
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 252 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (далі - Закон N 2222).
 
На думку авторів клопотання, підставою для визнання неконституційним Закону N 2222 .
 
Як стверджують народні депутати України, внесені у такий спосіб зміни до Конституції України .
 
Суб'єкт права на конституційне подання акцентує, що Верховна Рада України, приймаючи Закон N 2222 наявні такі зміни:
 
"1) у пункті 1 розділу I:
 
в абзаці першому виключено цифри "120" з переліку статей Конституції України , які викладаються зазначеним пунктом у новій редакції;
 
змінено нову редакцію статей 78, 81, 85, 90 Конституції України , а саме:
 
у частині першій нової редакції статті 78 виключено слова "крім випадків, передбачених цією Конституцією";
 
у частині другій нової редакції статті 78 виключено слова "(крім посад членів Кабінету Міністрів України)";
 
у пункті 6 частини другої та частині шостій нової редакції статті 81 виключено слова "(виключення)";
 
у пункті 22 частини першої нової редакції статті 85 слова "Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань" замінено словами "Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань";
 
у пункті 26 частини першої нової редакції статті 85 слова "половини складу Конституційного Суду України" замінено словами "третини складу Конституційного Суду України";
 
нову редакцію статті 90 доповнено новою частиною четвертою такого змісту:
 
"Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання".
 
У зв'язку з цим частина четверта нової редакції статті 90 (за законопроектом) у новій редакції цієї статті у Законі стала частиною п'ятою;
 
у частині п'ятій нової редакції статті 90 (що у законопроекті була частиною четвертою нової редакції статті 90) слова "останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України та Президента України" замінено словами "останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України";
 
також з пункту 1 розділу I Закону . При цьому з редакції цієї частини виключено слова "випадків, передбачених частиною другою цієї статті, а також", передбачена ж законопроектом частина друга нової редакції статті 120 ("Члени Кабінету Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом народного депутата України") взагалі виключена;
 
у пункті 1 розділу I Закону також виключено слова "Розділ VI. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ";
 
2) у пункті 4 розділу I Закону після слів "невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України" доповнено словами "і опубліковується";
 
3) пункт 5 розділу I Закону є редакційним об'єднанням положень абзацу першого та підпункту "а" пункту 5 розділу I законопроекту;
 
4) у пункті 6 розділу I:
 
перший абзац пункту 6 редакційно об'єднав положення абзаців першого, другого та десятого пункту 6 розділу I законопроекту, при цьому цифри "8-13", "15", "16" замінено цифрами "8-16";
 
виключено абзац "пункт 14 виключити";
 
змінено нову редакцію пунктів статті 106 Конституції України :
 
передбачену у законопроекті редакцію пункту 12 частини першої статті 106 у Законі викладено як пункт 14, при цьому слова "подання про призначення Голови Служби безпеки України" замінено словами "подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України";
 
частину першу доповнено новим пунктом такого змісту:
 
"12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України";
 
у новій редакції пункту 22 частини першої слова "половину складу Конституційного Суду України" замінено словами "третину складу Конституційного Суду України";
 
5) у підпункті "а" пункту 7 Розділу I змінено редакцію пунктів статті 116 Конституції України :
 
у пункті 9-2 виключено слова "голів місцевих державних адміністрацій";
 
виключено положення щодо доповнення статті 116 Конституції України пунктом 9-3 такого змісту:
 
"9-3) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України".
 
Відповідно, й в абзаці першому слова і цифри "пунктами 9-1, 9-2 і 9-3" замінено словами і цифрами "пунктами 9-1 і 9-2";
 
6) у Законі викладалися в такій редакції:
 
"Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України";
 
"Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, Кабінетом Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
 
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Кабінет Міністрів України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.
 
Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Кабінет Міністрів України приймає рішення про відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації".
 
Натомість, як вже зазначалось вище, у пункті 8 розділу I Закону ;
 
7) у пункті 10 розділу I нову редакцію частини першої статті 122 Конституції України після слова "Прокуратуру" доповнено словом "України";
 
8) у Законі в такій редакції:
 
"2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років, а суддями Конституційного Суду України та Верховного Суду України - сімдесяти років".
 
У зв'язку з цим пункт 12 законопроекту у Законі перенумеровано на пункт 11;
 
9) у Законі викладалася в такій редакції:
 
"Президент України, Верховна Рада України призначають по дев'ять суддів Конституційного Суду України";
 
10) у розділі II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону :
 
пункт 1 викладено в новій, суттєво відмінній від законопроекту редакції;
 
виключено положення пунктів 4 - 9".
 
Обґрунтовуючи своє клопотання, суб'єкт права на конституційне подання посилається на правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 у справі про повноваження Конституційного Суду України.
 
2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Міністерство юстиції України, науковці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії.
 
3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з такого.
 
3.1. Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Конституції України) .
 
Конституція України .
 
В Основному Законі України .
 
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75 Конституції України) .
 
3.2. Відповідно до статті 159 Основного Закону України .
 
Згідно з офіційним тлумаченням положень статті 159 Конституції України .
 
Отже, за Основним Законом України .
 
3.3. Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
 
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2008 року N 13-рп/2008 .
 
4. Вирішуючи питання, порушені у конституційному поданні, Конституційний Суд України виходить з того, що конституційному контролю підлягає не зміст Закону N 2222 .
 
Конституційний Суд України 10 грудня 2003 року дав Висновок N 3-в/2003 .
 
У процесі доопрацювання Законопроекту N 4180 та попереднього його схвалення 23 червня 2004 року більшістю від конституційного складу Верховної Ради України до нього були внесені зміни, у тому числі доповнення, уточнення формулювань приписів та редакційні правки. На Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками 23 червня 2004 року Конституційний Суд України дав Висновок від 12 жовтня 2004 року N 2-в/2004 .
 
Під час подальшого розгляду Законопроекту N 4180 Верховною Радою України до нього знову були внесені поправки (зміни). Однак змінений Законопроект N 4180 не був направлений Верховною Радою України до Конституційного Суду України для надання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України .
 
Аналіз Законопроекту N 4180, щодо якого Конституційний Суд України дав Висновок від 12 жовтня 2004 року N 2-в/2004 були внесені положення частини четвертої статті 90, пункту 12 частини першої статті 106, які не містилися у Законопроекті N 4180, що був на розгляді в Конституційному Суді України.
 
Порівняно із Законопроектом N 4180 змістовно різняться змінені Законом N 2222 .
 
З аналізу Закону N 2222 . Крім того, з пункту 1 розділу I Законопроекту N 4180 вилучено слова: "РОЗДІЛ VI. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ", а з підпункту "а" пункту 6 розділу I - абзац дев'ятий: "пункт 14 виключити".
 
Відмінності наявні як у положеннях, що стосуються безпосередньо змін до Конституції України . Зокрема, пункт 1 розділу II викладено у новій редакції, а пункти 4, 5, 6, 7, 8, 9, які передбачалися Законопроектом N 4180, виключено.
 
Таким чином, 8 грудня 2004 року Верховна Рада України розглянула Законопроект N 4180 з поправками, щодо якого Конституційний Суд України не давав висновку, і ухвалила Закон N 2222 .
 
5. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України та законами України.
 
У Конституції України відповідно до процедури, передбаченої розділом XIII (пункт 1 частини першої статті 85), і прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85) за процедурою, встановленою її статтями 91, 93. Отже, зазначені повноваження Верховної Ради України є самостійними і відрізняються за конституційною процедурою їх реалізації.
 
Згідно зі статтею 91 Основного Закону України .
 
Дотримання встановленої Конституцією України , є однією з умов легітимності законодавчого процесу.
 
Верховна Рада України 8 грудня 2004 року одним (одночасним) голосуванням прийняла Закон N 2222 .
 
Про недотримання конституційної процедури розгляду та ухвалення Закону N 2222 зауважили у своїх висновках європейські та вітчизняні публічні інститути, зокрема Парламентська Асамблея Ради Європи, Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеціанська Комісія). На їх думку, ця процедура була впроваджена з порушеннями принципів демократичної держави і верховенства права. У документах вказаних організацій йдеться про такі порушення, як розгляд Верховною Радою України без висновку Конституційного Суду України остаточного тексту Законопроекту N 4180, одночасне голосування за прийняття декількох нормативно-правових актів.
 
Так, у пункті 14 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року N 1466 "Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною" та як це витлумачено в рішенні Конституційного Суду України від 1998 року".
 
У Висновку Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, ухваленому 27 грудня 2005 року, вказано, що розгляд і прийняття Закону N 2222 .
 
Таким чином, Верховна Рада України прийняла Закон N 2222 .
 
6. Конституція України та законами України (статті 2, 19, 21, 22).
 
Підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України.
 
Частина друга статті 152 Конституції України .
 
Конституційний Суд України виходить з того, що визнання неконституційним Закону N 2222 держави на всій території України.
 
Аналогічні правові наслідки мали місце після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2009 року N 17-рп/2009 відновили свою дію в попередній редакції.
 
Як зазначив Конституційний Суд України в абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 ".
 
Згідно з частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" вказано, що "додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".
 
Керуючись частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" .
 
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України , Конституційний Суд України
 
в и р і ш и в:
 
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
 
2. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV , визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
 
3. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" .
 
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
 
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 252 народних
депутатів України щодо відповідності
Конституції України (справа про додержання процедури
внесення змін до Конституції України)

 
Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 (далі - Рішення) зазначив, що Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV .
 
Стосовно Рішення на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю таку думку.
 
1. Не заперечую проти мотивації і висновків в Рішенні щодо порушення конституційної процедури розгляду законопроекту "Про внесення змін до Конституції України" від 19 вересня 2003 року N 4180 (далі - Законопроект N 4180) та прийняття його як Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV неконституційним (пункти 3, 4, 5 мотивувальної та пункт 1 резолютивної частин Рішення).
 
Проте вважаю, що в Рішенні не сформульовано чіткої правової позиції стосовно правових наслідків визнання Закону N 2222 та мають місце неузгодженість між його положеннями пункту 3 резолютивної і пункту 6 мотивувальної частин, а також непослідовність пунктів 2, 3 резолютивної частини.
 
Позицію Конституційного Суду України щодо подальшого конституційного регулювання суспільних відносин і діяльності владних інститутів в українській державі внаслідок визнання неконституційним Закону N 2222 визначено в пункті 3 резолютивної та в пункті 6 мотивувальної частин Рішення. Вважається, що положення вказаних пунктів мають перебувати у системному зв'язку (сув'язі), тому аналізу в цій окремій думці підлягають саме ці частини судового акта.
 
2. У Рішенні зазначено: "Конституційний Суд України виходить з того, що визнання неконституційним Закону N 2222 , які були прийняті Верховною Радою України (конституцієдавцем) 28 червня 1996 року.
 
Проте цю позицію не зазначено в резолютивній частині Рішення. Жоден з текстів трьох пунктів резолютивної частини Рішення, які стосуються суті конституційного подання, чітко не вказують на те, що поновлено дію тих положень Конституції України .
 
Варто зазначити, що кожна із складових частин будь-якого судового рішення (вступна, описова, мотивувальна, резолютивна) має власне, лише їй притаманне, значення. Мотивувальна частина із застосуванням певних методів дослідження повинна містити обґрунтування позиції (думки) Суду, яка в резолютивній частині має бути оформленою в конкретний вже імперативний припис. Системний аналіз положень пункту 3 резолютивної та пункту 6 мотивувальної частин Рішення не дає підстав впевнено стверджувати про те, що Конституційний Суд України "реанімував" положення Конституції України .
 
Імперативний припис резолютивної частини рішення Суду належить до його дискреційних повноважень, тому правова позиція Європейського суду з прав людини (Рішення від 26 квітня 1979 року у справі "Санді Таймс" (Sunday Times) проти Сполученого Королівства (пункт 49), від 31 липня 2000 року у справі "Йечиус (Jecius) проти Литви" (пункт 56), від 28 березня 2000 року у справі "Барановський (Baranowski) проти Польщі" (пункти 50-52), від 28 жовтня 2003 року у справі "Ракевич проти Російської Федерації" (пункт 31) щодо юридичної визначеності стосується не лише актів законодавчої влади, а й приписів компетентних органів певної країни, які мають загальне значення і є обов'язковими до виконання на всій території відповідної держави.
 
Наведене вказує на наявність юридичної невизначеності Рішення у цій частині, що вказує на недотримання принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України) , оскільки юридична визначеність правового документа є одним із елементів цього принципу.
 
3. Чи можна безпосередньо з приписом Конституційного Суду України про неконституційність прийняття Закону N 2222 , які ним були змінені, доповнені та виключені?
 
3.1. В практиці Конституційного Суду України були рішення, коли визнання неконституційними законів про внесення змін до інших законів у зв'язку з порушенням встановленої Конституцією України обумовлювало поновлення дії раніше існуючої норми. Проте ухвалюючи такі рішення, Конституційний Суд України:
 
- по-перше, запроваджував казуальний, а не доктринальний підхід, тобто не визначав універсальної концептуальної позиції для будь-яких подібних ситуацій;
 
- по-друге, аналізував правові ситуації, які стосувалися дій Верховної Ради України як законодавця щодо прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) , тобто коли парламент перебуває в статусі конституцієдавця.
 
Крім того, у згаданих рішеннях Конституційний Суд України тому й використовував казуальний підхід, що у цих справах нормоконтроль стосувався не нових регулятивно-встановлюючих норм, а тих, які припиняли регулятивну дію попередніх положень відповідного закону.
 
3.2. Хоча в Конституції України . Таким чином, можна говорити про неоднаковий статус законів, оскільки, приймаючи їх, Верховна Рада України стосовно одних діє як законодавець, а щодо інших - як конституцієдавець.
 
Після проголошення в 1991 році української державної незалежності Верховна Рада України лише раз у 1996 році, спираючись на положення діючої у той час Конституції України 1978 року тощо).
 
3.3. Наявність у Верховної Ради України повноважень вносити зміни до Конституції України .
 
У Рішенні від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 .
 
Конституційний Суд України, зробивши висновок про "відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України .
 
4. У Рішенні також закладено суперечність між пунктом 6 мотивувальної частини щодо ствердження про відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України вказаним законом, діяли впродовж чотирьох років до ухвалення Рішення як належні правові норми, тому за будь-якою логікою замінити їх в тексті конституції має саме установча влада, зробивши це у будь-якій правовий спосіб - "написанням" нових, поновленням раніше діючих тощо.
 
В практиці Конституційного Суду України вже було визначено правову позицію, коли остаточне вирішення казуального питання спрямовувалося в майбутнє. У Рішенні від 26 лютого 1998 року N 1-рп/1998 .
 
Конституційний Суд України, визнавши ухвалення Закону N 2222 , для якої важко (а може, взагалі неможливо) знайти належне юридично-теоретичне обґрунтування.

 
Суддя Конституційного Суду України В.І.ШИШКІН
5 жовтня 2010 року

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Стецюка П.Б.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 252 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України

(справа про додержання процедури
внесення змін до Конституції України)

 
1. У Рішенні від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 (далі - Рішення) Конституційний Суд України визнав "таким, що не відповідає Конституції України .
 
На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення.
 
2. Суб'єкт права на конституційне подання - 252 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України .
 
Погоджуюся із загальним висновком Конституційного Суду України про те, що 8 грудня 2004 року Верховна Рада України, розглянувши Законопроект N 4180 з поправками, щодо якого Суд не давав висновку, прийняла Закон N 2222 мали б бути проаналізованими стосовно скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, а також ліквідації незалежності чи порушення територіальної цілісності України.
 
Такий підхід повніше відповідав би правовій позиції Конституційного Суду України щодо предмета наступного конституційного контролю закону про внесення змін до Конституції України у справі про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом), видається помилковим.
 
3. Необґрунтованою видається позиція Конституційного Суду України, відповідно до якої "визнання неконституційним Закону N 2222 , що стали предметом розгляду у Конституційному Суді України, мало місце, з одного боку, внесення змін до так званого звичайного закону, а з іншого - змінені положення цього закону (до моменту визнання їх Конституційним Судом України неконституційними) так і не були реалізовані на практиці.
 
Істотне значення має та обставина, що норми Закону N 2222 стали основою найрізноманітніших правовідносин, застосовувалися судами, у тому числі й Конституційним Судом України. Крім цього, приймаючи окремі акти, Конституційний Суд України неодноразово посилався і застосовував положення, які визнані неконституційними у Рішенні.
 
4. Приймаючи Рішення про визнання таким, що не відповідає Конституції України .
 
Такий підхід, на наш погляд, не тільки повною мірою відповідав би частині другій статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" як Основного Закону держави на всій території України".

 
Суддя Конституційного Суду України П.СТЕЦЮК