Наказ Міноборони № 811 від 17.11.2014 Про затвердження Правил визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

17.11.2014  № 811

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
08 грудня 2014 р.
за № 1571/26348


Про затвердження Правил визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

Відповідно до статті 7 Повітряного кодексу України та з метою врегулювання питань, пов’язаних з експлуатацією аеродромів і злітно-посадкових майданчиків державної авіації України НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Правила визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України, що додаються.

2. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Міністр оборони України
генерал-полковник С.Т. Полторак

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ
Міністерства оборони України
17.11.2014  № 811

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
08 грудня 2014 р.
за № 1571/26348


ПРАВИЛА
визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

І. Загальні положення

1.1. Ці Правила розроблені відповідно до положень Повітряного кодексу України, на підставі узагальнення міжнародної практики сертифікації аеродромів, результатів досліджень із забезпечення безпеки польотів повітряних суден (далі - ПС) з урахуванням чинних нормативних документів та міжнародних стандартів і рекомендацій практики Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО).

1.2. Ці Правила містять вимоги щодо облаштування аеродромів, вертодромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України з метою забезпечення безпеки польотів ПС при різних мінімумах погоди.

1.3. Аеродроми, вертодроми та злітно-посадкові майданчики державної авіації України повинні відповідати вимогам цих Правил.

1.4. Ці Правила регулюють питання стосовно вимог до:

класифікації аеродромів, вертодромів та злітно-посадкових майданчиків;

аеродромів та приаеродромної території;

маркування аеродромних покриттів і перешкод (у тому числі й для вертодромів та злітно-посадкових майданчиків);

радіосвітлотехнічного обладнання (далі - РСТО) аеродромів;

електропостачання та електрообладнання аеродромів;

метеорологічного забезпечення польотів;

пошуково-рятувального забезпечення польотів;

протипожежного захисту аеродромів.

1.5. Зазначені в цих Правилах терміни вживаються у значеннях, наведених у Повітряному кодексі України, стандартах Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) та інших нормативно-правових актах.

ІІ. Класифікація аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

2.1. Аеродроми державної авіації України класифікуються:

за призначенням;

за належністю;

за особливостями географічного розташування;

за ступенем обладнання;

за розміром штучної злітно-посадкової смуги.

2.2. За призначенням аеродроми державної авіації України поділяються на:

основні - аеродроми, призначені для постійної дислокації авіаційних формувань суб’єктів державної авіації (військових частин);

оперативні - аеродроми (незалежно від їх належності), призначені для створення авіаційних угруповань;

розосередження - аеродроми, закріплені за авіаційними формуваннями суб’єктів державної авіації (військовими частинами);

запасні - аеродроми, виділені на випадок неможливості використання основних;

маневру - аеродроми, призначені для короткочасного базування авіаційних формувань суб’єктів державної авіації (військових частин) з метою забезпечення виконання поставлених завдань;

взаємодії - аеродроми, призначені для використання різними авіаційними формуваннями суб’єктів державної авіації (військовими частинами) під час виконання єдиного завдання;

підскоку - аеродроми, розташовані поблизу лінії переднього краю оборони та ті, що використовуються для проміжної посадки під час польоту до цілі або повернення із завдання;

засідки - аеродроми, розташовані в безпосередній близькості до переднього краю оборони або поблизу ймовірних маршрутів польоту авіації противника та ті, що використовуються для досягнення найбільшої раптовості;

передові - аеродроми, що розташовані ближче до противника, ніж основні аеродроми;

тилові - аеродроми, що розташовані всередині держави;

дозаправлення - аеродроми, що використовуються авіаційними формуваннями суб’єктів державної авіації (військовими частинами) для заправлення ПС, а також відпочинку екіпажу;

завантаження (розвантаження) - аеродроми, призначені для використання транспортною авіацією з метою забезпечення перегрупування (десантування) військ;

несправжні - спеціально підготовлені аеродроми для введення в оману противника.

2.3. За належністю аеродроми державної авіації України поділяються на:

аеродроми Міністерства оборони України;

аеродроми Міністерства внутрішніх справ України;

аеродроми Національної гвардії України;

аеродроми Державної прикордонної служби України;

аеродроми Державної служби України з надзвичайних ситуацій;

аеродроми авіаційних ремонтних заводів.

2.4. За особливостями географічного розташування аеродроми державної авіації України поділяються на:

аеродроми, розташовані на місцевості з пересіченим рельєфом та відносними перевищеннями 500 м і більше у радіусі 25 км від контрольної точки аеродрому (у гірській місцевості);

аеродроми, розташовані на висоті 1000 м і більше над рівнем моря (гірські аеродроми);

гідроаеродроми - спеціально обладнані ділянки на водній поверхні для забезпечення зльоту та посадки амфібійних повітряних суден.

2.5. За ступенем обладнання аеродроми державної авіації України класифікують:

постійні - аеродроми, які мають злітно-посадкову смугу (далі - ЗПС), руліжні доріжки (далі - РД) і місця стоянки (далі - МС) зі штучним покриттям, капітальні споруди і стаціонарне устаткування;

польові - аеродроми, які мають ЗПС, РД і МС ґрунтові або зі штучним покриттям збірно-розбірного типу, мінімум будівель та споруд або переносне обладнання.

2.6. Залежно від розміру штучної злітно-посадкової смуги (далі - ШЗПС) аеродроми класифікують:

при довжині ШЗПС більше 3500 м - позакласний аеродром (далі - ПК);

при довжині ШЗПС 2500 - 3500 м - аеродром І класу;

при довжині ШЗПС 1800 - 2500 м - аеродром ІІ класу;

при довжині ШЗПС 1200 - 1800 м - аеродром ІІІ класу.

2.7. Аеродроми з довжиною льотної смуги (далі - ЛС) менше 1200 м (для середніх розрахункових умов) відносяться до вертодромів та злітно-посадкових майданчиків (далі - ЗПМ).

2.8. ЗПМ залежно від ступеня обладнання та тривалості використання поділяються на постійні та тимчасові.

ІІІ. Вимоги до облаштування аеродромів та приаеродромної території державної авіації України

3.1. Вимоги до розмірів ЛС і взаємного розташування елементів льотного поля на аеродромах державної авіації України:

1) довжина робочої площі ЛС повинна забезпечувати безпеку розбігу при зльоті, приземленні і пробігу при посадці ПС з урахуванням місцевих розрахункових умов (температура повітря, атмосферний тиск і величина повздовжнього нахилу ЛС). Довжина ЗПС визначається для кожного типу ПС;

2) ширина робочої площі ЛС на аеродромах повинна забезпечити розташування на ній ШЗПС та двох-трьох ґрунтових злітно-посадкових смуг (далі - ҐЗПС) шириною 40 - 50 м. На польових аеродромах ширина робочої площі ЛС повинна забезпечувати розташування однієї-двох ЗПС. Розміри елементів ЛС аеродромів наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

з/п	Елементи ЛС	Клас аеродрому
		ПК	І клас	ІІ клас	ІІІ клас	ЗПМ
1	Робоча площа ЛС:
	довжина (м)	3500	2500	1800	1200	300 - 1200
	ширина (м)	150 - 200	150 - 200	150 - 200	100 - 150	50 - 100
2	ШЗПС:
	довжина (м)	3500	2500	1800	1200	300 - 1200
	ширина (м)	60 - 80	40 - 60	32 - 40	30	30
3	Довжина кінцевої смуги безпеки польотів (м)	500	400	400	200	100
4	Ширина бокової смуги безпеки (м)	50	50	25 - 50	25	25

 

3) на кінцях ШЗПС на аеродромах усіх класів повинні облаштовуватися перехідні ділянки з менш жорстким покриттям довжиною 20 м по всій ширині ЗПС;

4) МС на аеродромах, на яких базується тактична авіація, повинні бути індивідуальними (на один літак) та розосередженими, будівництво групових МС можливе на аеродромах базування навчальної та транспортної авіації;

5) магістральні руліжні доріжки (далі - МРД) повинні розташовуватися на відстані не менше 200 м від ШЗПС, допускається зменшення відстані до 100 - 150 м за умови забезпечення нормальної роботи радіотехнічних засобів посадки літаків;

6) віддалення засобів радіотехнічного забезпечення (далі - РТЗ) польотів від краю штучних покриттів РД повинно бути не менше 30 м;

7) ширина РД залежно від класу аеродрому наведена в таблиці 2.

Таблиця 2

Типи РД	Ширина РД аеродрому (м)
	ПК	І клас	ІІ клас	ІІІ клас та ЗПМ
Магістральні і з’єднувальні	20 і більше	18	12 - 14	12
Допоміжні	18	14 - 16	10 - 12	8 - 10
Вивідні	16 - 18	12 - 14	8 - 10	8

;

8) мінімально необхідна ширина допоміжних і вивідних РД для конкретного типу літака повинна бути не менше колії основного шасі, збільшеної на 3 - 4 м;

9) радіуси спряження країв РД в місцях перетину і приєднання до ЗПС встановлюються з урахуванням забезпечення безпеки поворотів при рулінні ПС і приймаються відповідно до таблиці 3.

Таблиця 3

Клас аеродрому	На приєднаннях до ЗПС (м)	На перетинах і поворотах (м)
1	2	3
ПК	60	50
І	50	40
ІІ	50	40
ІІІ	30	25
ЗПМ	15	15

 

3.2. Вимоги до розмірів ЛС вертодромів державної авіації України:

1) розмір ЛС вертодрому, яка повинна забезпечувати одночасний зліт і посадку розрахункової групи вертольотів (ескадрилья, ланка), становить:

для ескадрильї тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6 - довжина 1000 м, ширина 550 м, для середніх типу Ми-24, Ми-8 - довжина 850 м, ширина 350 м, а для легких типу ВК-117 "Єврокоптер", Ми-2 - довжина 850 м, ширина 245 м;

для ланки (пари) тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6 - довжина 550 м, ширина 400 м, для середніх типу Ми-24, Ми-8 - довжина 400 м, ширина 250 м, а для легких типу Ми-2 - довжина 400 м, ширина 175 м;

2) розрахункова група вертольотів і розрахунковий тип ПС вказуються в завданні на проектування аеродрому;

3) на аеродромах (вертодромах), де базуються вертольотні частини, які експлуатують середні вертольоти типу Ми-24, Ми-8, довжина однієї ШЗПС приймається з розрахунку забезпечення зльоту і посадки по-літаковому тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6;

4) для забезпечення польотів одиночних вертольотів на льотній смузі обладнується одна ШЗПС, довжина якої приймається:

для тяжких і середніх вертольотів - 400 м;

для легких вертольотів - 200 м;

5) ширина РД вертодромів наведена в таблиці 4.

Таблиця 4

Типи РД	Ширина РД вертодрому (м)
	для тяжких вертольотів	для середніх вертольотів	для легких вертольотів
Магістральні і з’єднувальні	14	12	10
Допоміжні, вивідні	12	8	6

 

6) РД до ЗПС і до інших РД повинні примикати під прямим або тупим кутом. Радіуси спряжень РД (по осі) приймаються такими, що дорівнюють подвоєній їх ширині;

7) на вертодромах облаштовуються індивідуальні місця стоянок (далі - ІМС) на штатну чисельність вертольотів. У районі МРД облаштовуються 1 2 МС для вертольотів, що прилітають;

8) МС повинні розміщуватися поза зонами повітряних підходів на відстані не менше 100 м від межі ЛС з урахуванням поескадрильного розміщення вертольотів. МС тяжких і середніх вертольотів доцільно розміщувати ближче до ЗПС, ніж МС легких вертольотів;

9) земельна ділянка для розміщення вертолітного майданчика повинна:

мати найбільшу кількість напрямків з вільними повітряними підходами;

мати розмір, достатній для розміщення всіх елементів вертолітного майданчика;

не мати на місцевості, яка прилягає, об’єктів, природних підвищень або штучних будівель, які перешкоджають безпечному виконанню зльоту та посадки;

мати допустиму величину ухилів;

не розташовуватися в зонах імовірного затоплення та паводка;

10) у смугах повітряних підходів вертолітних майданчиків для забезпечення зльоту і посадки не повинно бути різких зломів рельєфу місцевості (ярів, балок, кар’єрів тощо), які ускладнюють техніку пілотування;

11) у напрямку зльоту та посадки на відстані 100 м від майданчика в смузі, ширина якої дорівнює двом діаметрам несучого гвинта вертольота розрахункового типу, ґрунтова поверхня повинна відповідати вимогам, які висуваються до поверхні робочої площі аеродромів. На відстані 300 м висота природних підвищень та штучних будівель обмежується умовною площиною, що має нахил 1/15 (рисунок 1).

Рис. 1.

D - діаметр несучого гвинта вертольота;

12) після оцінки вищезазначених елементів і виконання робіт із підготовки майданчиків проводиться дообладнання майданчиків, яке полягає в такому:

позначення кордонів майданчиків;

позначення місць приземлення вертольотів;

позначення стоянок та місць зарулювання;

обладнання конуса для визначення вітру;

нумерація посадкового майданчика;

13) МС повинні відповідати розрахунковому типу вертольота. Розміри і конфігурація МС для різних типів вертольотів, а також мінімальні відстані між вертольотами зображені на рисунку 2.



Рис. 2. Розміри та конфігурація МС:

а - для вертольотів тяжкого типу; б - для вертольотів середнього типу;

в - для вертольотів легкого типу;

14) мінімальні розміри майданчиків для посадки і зльоту поодиноких вертольотів, груп вертольотів і максимально допустимі величини схилів вертолітних майданчиків для різних типів вертольотів визначено в додатку 1 до цих Правил.

3.3. Вимоги до рельєфу поверхні ЗПС, РД і МС зі штучним покриттям на аеродромах державної авіації України:

1) мінімальні повздовжні ухили поверхні ЗПС, РД, МС та інших майданчиків із штучним покриттям не обмежуються, але для відкритих лотків для відведення води з покриття мінімальні повздовжні ухили рекомендується приймати не менше 2,5 м-0/00 (проміле). Мінімальні поперечні ухили ЗПС, РД і МС не повинні бути менше 8 -0/00;

2) радіуси кривизни поверхні штучних покриттів у повздовжньому напрямку аеродромів усіх класів повинні бути не менше 6000 м на ЗПС і 3000 м на РД та МС. Радіус кривизни поверхні в повздовжньому напрямку МРД та вивідної РД, з яких можливе проведення зльоту і посадки ПС, приймається таким, як на ЗПС;

3) максимальні повздовжні і поперечні ухили ЗПС, РД, МС та інших майданчиків зі штучним покриттям повинні бути не більше вказаних у таблиці 5 при відстані між переломами профілю поверхні, що прийняті рівними 40-50 м.

Таблиця 5

№ з/п	Характеристика рельєфу штучних покриттів елементів льотного поля	Максимальні величини ухилів залежно від класу аеродрому (проміле)
		ПК, І та ІІ	ІІІ	ЗПМ
1	ЗПС
	Повздовжній ухил	15	25	25
	Поперечний ухил:
	при односкатному профілі	15	15	20
	при двоскатному профілі	15	15	15
2	РД та МС
	Повздовжній ухил (тільки для РД)	25	30	30
	Поперечний ухил:
	при односкатному профілі	15	20	20
	при двоскатному профілі	15	20	20
3	Ґрунтові обочини РД і МС поза межами ЛС:
	ухил обочин у будь-якому напрямку	30	30	30
	спряження обочин із місцевістю	100	100	100

4) поверхня ґрунтових ділянок, які безпосередньо приєднані до ЗПС, РД і МС із штучним покриттям, у всіх випадках повинна бути з ухилами від покриття. Мінімальна ширина таких ділянок повинна дорівнювати:

для ЗПС, МС і прямолінійних ділянок РД, з яких передбачається зліт і посадка ПС, - 25 м;

для РД і МС решти типів на ПК та аеродромах І і ІІ класу - 10 - 25 м, а на аеродромах ІІІ класу - 5 - 10 м;

5) до недопустимих недоліків штучних покриттів на ЗПС відносяться:

наявність на поверхні штучних покриттів сторонніх предметів, снігу та ожеледиці;

взаємні уступи плит, які перевищують 20 мм на ЗПС і 27 мм на МРД;

наявність гострих кінців арматури та пошкоджень покриття ЗПС і МРД, вибоїн аеродромного покриття глибиною більше 30 мм;

виступи з гумобітумного в’яжучого матеріалу над деформаційними швами та наскрізні тріщини більше 30 мм;

зміщення асфальтобетонних покриттів, які утворюють нерівності поверхні більше 30 мм на ЗПС і більше 50 мм на РД;

обрив більше одного гака або двох фіксаторів металевих плит та розрив дротових скруток.

3.4. Вимоги до поверхні ЛС, МС та РД з ґрунтовим покриттям на аеродромах державної авіації України:

1) рельєф поверхні ЛС, МС та РД повинен бути рівним, з поступовими переходами ухилів, які забезпечують безпечний зліт, посадку, руління літаків і сприяють природному стіканню поверхневої води;

2) повздовжній профіль робочої площі ЛС повинен забезпечувати взаємну видимість двох точок, які знаходяться на висоті 3 м від поверхні ЛС і на відстані не менше 1000 м одна від одної на всю довжину ЛС. Мінімальні поперечні ухили ҐЗПС повинні забезпечувати поверхневий водовідвід і їх необхідно приймати рівними 10 -0/00;

3) для всіх класів аеродромів максимально допустимі ухили ҐЗПС не повинні перевищувати такі значення:

повздовжній ухил для всіх елементів ЛС - 25 -0/00;

поперечний ухил:

на середній ділянці робочої площі ЛС і приєднаній до неї ділянці бокових смуг безпеки - 25 -0/00;

на крайній ділянці робочої площі ЛС і приєднаній до неї ділянці бокових смуг безпеки, а також кінцевій смузі безпеки:

донизу від осі ЛС - 25 -0/00;

догори від осі ЛС - 15 -0/00;

4) радіуси кривизни ґрунтової поверхні ЛС постійних і польових аеродромів повинні бути не менше:

на робочій площі ЛС у повздовжньому напрямку - 6000 м, у поперечному - 4000 м;

на кінцевих і бокових смугах безпеки у повздовжньому напрямку - 4000 м, у поперечному - 3000 м;

на поверхні ґрунтових МС і РД максимальний ухил не повинен перевищувати 35 -0/00, а вертикальний радіус кривизни поверхні повинен бути не менше 2000 м;

максимальні повздовжні і поперечні ухили поверхні на ділянках між ЛС та МРД (ґрунтовими МС) можна приймати рівними 35 -0/00;

5) ґрунтова поверхня ЛС повинна спрягатися на одному рівні зі всіма штучними покриттями аеродрому.

3.5. Вимоги до несучої спроможності штучних покриттів та міцності ґрунтових елементів льотного поля на аеродромах державної авіації України:

1) штучні покриття аеродромів повинні витримувати навантаження, які виникають під час руху і стоянки ПС, для яких вони призначені. Придатність покриттів до експлуатації визначають за їх станом з урахуванням конструкції аеродромного покриття;

2) аеродромне покриття вважається придатним для експлуатації, якщо воно відповідає нормативним вимогам щодо несучої здатності, рівності, технічного стану та фрикційних властивостей поверхні;

3) для кожного елемента штучного покриття аеродрому визначається та вноситься до формуляра аеродрому, інструкції з виконання польотів показник несучої характеристики їх здатності;

4) несуча спроможність покриттів ШЗПС, РД і МС визначається за методикою ACN - PCN, визначеною в документах Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO);

5) показники класифікаційних чисел PCN покриття конкретного аеродрому державної авіації України визначають установи, які мають ліцензію на виконання зазначених робіт. Ці значення необхідно уточнювати після виконання реконструкції або капітального ремонту штучних покриттів, значного погіршення їх технічного стану з будь-яких причин, що може призвести до зниження несучої здатності штучних покриттів і потребує обмежень навантаження на штучні покриття та зменшення інтенсивності польотів;

6) класифікаційні числа ACN є характеристиками ПС, розраховуються та публікуються виробниками ПС;

7) класифікаційне число покриттів повинно бути не нижче класифікаційного числа ПС, що експлуатується (PCN іАCN);

8) покриття експлуатуються без обмежень, якщо виконується умова:

АCN ≤ PCN;

9) у разі невиконання вищезазначених умов експлуатація штучних покриттів можлива лише після введення обмежень за масою ПС, тиском у шинах авіашасі або зменшення інтенсивності злітно-посадкових операцій;

10) несуча спроможність ґрунтових елементів, призначених для експлуатації ПС, визначається відповідно до експлуатаційних вимог утримання ґрунтового льотного поля;

11) показники несучої спроможності ґрунтових елементів повинні відповідати міцності ґрунту для експлуатації ПС.

3.6. Вимоги до приаеродромної території аеродромів, вертодромів та ЗПМ:

1) приаеродромна територія аеродрому, вертодрому та ЗПМ повинна забезпечувати безпеку набору висоти під час зльоту ПС, що необхідна для першого розвороту і маневру (зниження) при заході на посадку;

2) приаеродромна територія аеродрому, вертодрому та ЗПМ повинна мати розміри, наведені в таблиці 6.

Таблиця 6

Показники	Аеродром, клас				Вертодром та ЗПМ
	ПК	І	ІІ	ІІІ
Довжина (км)	70	60	40	30	30
Ширина (км)	35	30	30	25	20

;

3) вимоги до розмірів смуг повітряних підходів (далі - СПП) та обмеження висоти природних перешкод і штучних споруд у їх межах наведені в таблиці 7.

Таблиця 7

№ з/п	Показник	Аеродроми, клас
		ПК	І	ІІ	ІІІ, ІV, вертодроми та ЗПМ
1	Довжина смуги повітряних підходів (включно із кінцевою смугою безпеки) (м), у тому числі:	11100	11100	10500	10000
2	Ділянка № 1 (приєднується до торця ЗПС):
	довжина (м)	400	400	400	200
	ухил поверхні, що обмежує висоту перешкод	1/200	1/200	1/200	1/200
3	Ділянка № 2 (приєднується до ділянки № 1):
	довжина (м)	1700	1700	1100	800
	ухил поверхні, що обмежує висоту перешкод	1/95	1/95	1/60	1/40
4	Ділянка № 3 (приєднується до ділянки № 2):
	довжина (м)	9000	9000	9000	9000
	ухил поверхні, що обмежує висоту перешкод	1/50	1/50	1/50	1/50
	ширина СПП (м)	2000	2000	2000	2000

 

4) розміри СПП та допустима висота природних височин і штучних спору;д, розташованих у їх межах, визначаються з урахуванням безпеки набору висоти ПС під час зльоту (у тому числі при продовженому зльоті з відмовою критичного двигуна), а також безпеки зниження ПС під час посадки;

5) у межах кінцевої смуги безпеки ширина СПП приймається рівною ширині ЛС, у подальшому розширення СПП в плані до 2000 м здійснюється під кутом 15 градусів в кожну сторону;

6) висота природних височин і штучних споруд на ділянках приаеродромної території, які прилягають до бокових меж ЛС та СПП, повинна обмежуватися умовними площинами. Планове і висотне положення умовних площин, які обмежують висоту перешкод, наведено в додатку 2 до цих Правил. На решті ділянок приаеродромної території висота природних висот і штучних споруд не повинна перевищувати 200 м, рахуючи від торця СПП з меншою відміткою;

7) обмеження висоти перешкод на ділянках місцевості, які прилягають до кінців групових МС та РД, що використовуються для зльоту/посадки ПС, повинні бути такі самі, як і для СПП ЛС;

8) у межах СПП забороняється розміщення і будівництво будівель та споруд, які пов’язані з масовим перебуванням людей (житлових, промислових, культурних та інших об’єктів), а також складів нафтопродуктів та вибухонебезпечних об’єктів;

9) повітряні високовольтні лінії електропередач, розташовані в межах СПП, повинні бути віддалені від торців ЛС не менше ніж на 4 км. Цю відстань може бути зменшено в тих випадках, коли високовольтні лінії не створюють небезпеки для польотів та закриті природними висотами або штучними спорудами (будівлями, лісовими масивами, місцевим рельєфом);

10) поза межами СПП високовольтні лінії електропередач повинні бути віддалені від меж ЛС не менше ніж на 1 км. У всіх випадках розташування високовольтних ліній електропередач повинно узгоджуватися з умовами забезпечення робіт без перешкод для засобів зв’язку та РТЗ польотів;

11) за наявності на приаеродромній території та в СПП природних височин і штучних споруд, висота яких перевищує допустиму та які не можуть бути знесені, повітряні перешкоди зазначаються в інструкції з виконання польотів (використання повітряного простору) у районі аеродрому. При цьому перешкоди повинні бути марковані відповідно до діючих правил денного маркування і світлового загородження перешкод;

12) установи, підприємства та організації, заінтересовані в розміщенні об’єктів у районах аеродромів державної авіації, повинні обов’язково узгоджувати їх розміщення з органом, у підпорядкуванні якого перебуває аеродром;

13) під час будівництва аеродромів мінімальна відстань між межами льотного поля аеродрому і житловою забудовою міст і селищ міського типу з урахуванням їх перспективного розвитку приймається відповідно до таблиці 8.

Таблиця 8

№ з/п	Положення ЗПС аеродрому відносно житлових споруд	Положення трас польотів ПС відносно житлових споруд	Відстань залежно від класу аеродрому (км)
			ПК, І	ІІ	ІІІ	ЗПМ та вертодроми
1	Перетинають	Перетинають	30	20	10	5
2	Перетинають	Не перетинають	15	15	5	2
3	Не перетинають	Не перетинають	6	6	6	2

 

14) для забезпечення охорони і оборони аеродромів, вертодромів та ЗПМ їх необхідно облаштовувати:

огородженням із колючого дроту (сітки-рабиці з прокладенням колючого дроту у верхній частині огорожі) у два ряди по всьому периметру аеродрому, вертодрому та ЗПМ;

огородженням із колючого дроту (сітки-рабиці, металевої або бетонної огорожі з прокладенням колючого дроту у верхній частині огорожі) по периметру складів пально-мастильних матеріалів, авіаційно-технічного майна, авіаційних засобів ураження, боєприпасів, зон розосередження, об’єктів засобів зв’язку та РТЗ. Висота огорожі повинна бути не менше двох метрів.

IV. Службово-технічна забудова аеродромів державної авіації України

4.1. Будівлі та споруди службово-технічної забудови (далі - СТЗ) за функціональним призначенням розподіляються на такі групи:

будівлі та споруди, які використовуються для керування польотами, передпольотної підготовки льотного складу, засобів зв’язку та РТЗ;

будівлі та споруди технічного обслуговування і ремонту авіаційної техніки;

споруди в зонах розосередження ПС;

споруди аеродромно-експлуатаційного обслуговування;

склади.

4.2. Розташування груп та окремих споруд СТЗ має забезпечувати:

безпечний зліт, посадку та руління ПС;

зручне керування польотами ПС;

раціональну організацію наземного обслуговування та ремонту авіаційної техніки;

зручний функціональний зв’язок між групами і окремими спорудами всередині груп, а також із зонами розосередження, казарменими і житловими містечками, найближчою залізничною станцією (портом);

мінімальну протяжність доріг та інженерних мереж, а також мінімальні затрати з освоєння земельних ділянок;

можливість розширення льотного поля і СТЗ.

Споруди СТЗ розміщуються поза СПП (крім засобів зв’язку та РТЗ), при цьому враховується необхідність розосередження груп й окремих споруд та їх маскування для підвищення живучості.

Не допускається будівництво будь-яких споруд між ЗПС і МРД (крім споруд системи посадки).

Для забезпечення руління ПС різних типів по МРД споруди СТЗ на аеродромах, що будуються, повинні розміщуватися на відстані не менше 40 м від її кромки.

4.3. Групи споруд СТЗ повинні бути зв’язані під’їзними автомобільними дорогами з найближчими магістральною і місцевою автомобільними дорогами, а також з казарменими і житловими містечками. Усередині груп СТЗ будівлі і споруди залежно від їх функціонального призначення з’єднуються між собою автомобільними дорогами і пішохідними доріжками, забезпечуються мережами електрозабезпечення, зв’язку і сигналізації, а також системами водопостачання, каналізації і теплопостачання.

До СТЗ повинен проводитися під’їзний залізничний шлях для доставки на аеродром матеріально-технічних засобів.

У разі якщо підведення залізничної гілки до аеродрому неможливе, на найближчій залізничній станції облаштовується прирейковий склад для приймання авіаційного пального і вантажу, який з’єднують з аеродромними складами стаціонарними або збірно-розбірними трубопроводами.

4.4. Перелік основних будівель і споруд СТЗ та вимоги до їх розміщення наведено в додатку 3 до цих Правил.

4.5. Аеродромні військові містечка можуть бути трьох типів:

казармені;

житлові;

казармено-житлові (комплексні).

Казармені містечка розташовуються на відстані 2-3 км від центру ЛС і поза СПП. Розміщення їх на меншій відстані допускається при реконструкції існуючих аеродромів, а також коли вони проектуються в комплексі із забудовою міст, селищ та інших населених пунктів.

У казармених містечках розміщуються: штаби, службові і навчальні будівлі (у тому числі будівлі-тренажери), казарми, їдальні, клуб, майстерня побутового обслуговування, медичний пункт, профілакторій льотного складу (допускається розміщувати поза казарменою зоною), вартове приміщення, контрольно-пропускний пункт, спортивний зал із комплексом спортивних майданчиків, плац та інші забудови. У технічній зоні казарменого містечка розміщується парк транспортних і спеціальних машин (якщо він не розміщується на території СТЗ аеродрому).

Житлові містечка розміщуються в найближчих містах і селищах міського типу, які віддалені від льотного поля не більше ніж на 15 км. За відсутності таких населених пунктів житлові містечка розміщуються відокремлено на відстані до 6 км від ЛС.

V. Маркування покриття аеродромів, вертодромів та ЗПМ державної авіації України

5.1. Вимоги до маркування штучних покриттів на аеродромах державної авіації України:

1) штучне покриття ЗПС, РД і МС повинне мати маркування, яке забезпечує безпеку виконання злітно-посадкових операцій і руління ПС;

2) на поверхні ШЗПС повинні наноситися маркувальні знаки порогу, смуги точного приземлення, осьової лінії, ліній, які виділяють частину ЗПС шириною 22,5 м (18 м), центр ЗПС, ділянки сполучення з РД, а також цифрові знаки, які визначають номер порога ЗПС;

3) на штучному покритті РД наносяться маркувальні знаки повздовжньої осі, місця очікування ПС перед вирулюванням на ШЗПС, маркування критичної зони радіомаякової системи інструментального заходу на посадку;

4) на МС та технічній позиції підготовки літаків (далі - ТППЛ) повинні наноситися маркувальні знаки осі рулювання ПС (лінії зарулювання, розворотів і вирулювання), зони особливої чистоти, обмежувальні лінії стоянок ПС;

5) додатково до маркування штучних покриттів встановлюються маркувальні знаки: денні орієнтири по осі ЗПС між дальнім привідним радіомаркером і ближнім привідним радіомаркером, призми для визначення бокових меж смуги підходу до ЗПС, початку й кінця ЗПС, смуги точного приземлення.

5.2. Маркування штучного покриття, ґрунтових елементів вертолітних майданчиків, висотних перешкод аеродромів, вертодромів та ЗПМ державної авіації України повинно відповідати вимогам Інструкції з експлуатації аеродромів державної авіації України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01 липня 2013 року № 441, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 липня 2013 року за № 1229/23761.

5.3. Маркування ґрунтових елементів ЗПМ:

1) ҐЗПС ЗПМ маркується такими знаками: граничні знаки, посадковий знак "Т", вхідні знаки;

2) посадковий знак "Т", яким позначається місце посадки на ЗПС у напрямку зльоту та посадки, викладається полотнищами білого кольору влітку, червоного або чорного кольору взимку на снігу;

3) замість маркувальних знаків встановлюються прапорці білого та червоного кольорів улітку, червоного та чорного кольорів взимку на снігу;

4) на тимчасових ЗПМ ЗПС може маркуватися прапорцями білого або червоного кольору залежно від пори року;

5) на ЗПС, ЛС, РД, МС та інших елементах ЗПМ, на яких може здійснюватися рух ПС, підлягають обов’язковому маркуванню червоними прапорцями місця пошкодження поверхні (ями, калюжі тощо) та місця розташування елементів його обладнання, які можуть вплинути на безпеку польотів;

6) при виконанні польотів з водної поверхні маркуванню підлягають ЗПС, РД легкими (надувними) буйками білого або червоного кольору у вигляді плавучих доріжок.

VІ. Радіотехнічне та світлотехнічне обладнання аеродромів державної авіації України

6.1. Для вирішення завдань радіосвітлотехнічного забезпечення польотів аеродром державної авіації України має бути обладнаний відповідним радіотехнічним та світлотехнічним обладнанням у рухомому або стаціонарному варіанті.

6.2. До складу радіотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України залежно від типу системи посадки повинні входити:

привідні аеродромні радіостанції;

автоматичний радіопеленгатор;

радіотехнічна система ближньої навігації (далі - РСБН);

радіомаякова система інструментального заходу ПС на посадку (далі - РМС) (дециметрового та/або метрового діапазонів радіохвиль - ILS);

маркерні радіомаяки;

радіолокаційна система посадки (аеродромний оглядовий, вторинний та посадковий радіолокатори);

радіолокаційні станції;

обладнання пунктів управління повітряним рухом у районі аеродрому;

обладнання електрозв’язку;

обладнання об’єктивного контролю.

6.3. До складу світлотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України залежно від його типу та схеми розміщення повинні входити:

світлосигнальне обладнання;

світломаяки;

аеродромні посадкові прожектори;

аеродромні світлові покажчики;

світлосигнальне обладнання попередження про перешкоди.

Розміщення світлотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України повинно відповідати Правилам організації зв’язку та радіотехнічного забезпечення польотів державної авіації України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2012 року № 770/ДСК, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 грудня 2012 року за № 2064/22376.

6.4. Для забезпечення посадки ПС на аеродромах державної авіації України створюються системи посадки, які поєднують у собі відповідні засоби зв’язку та РТЗ.

Системи посадки призначені для формування у просторі площин курсу і глісади та видачі зазначеної інформації екіпажу ПС.

Залежно від способу формування площин курсу і глісади розрізняють такі системи посадки:

візуальні, в яких задані посадковий курс і глісада створюються за допомогою оптичних (світлотехнічних) засобів;

спрощені радіотехнічні, в яких курс посадки задається розташуванням наземних привідних радіостанцій, а глісада планування - визначеною висотою прольоту характерних точок, які маркуються спеціальними маркерними радіомаяками. До таких систем посадки належать окремі привідні радіостанції та обладнання систем посадки (далі - ОСП);

радіолокаційні, в яких посадковий курс та глісада планування задаються відповідним положенням у просторі електромагнітних полів курсу та глісади, які формуються наземним посадковим радіолокатором;

радіомаякові (курсоглісадні), які за допомогою електромагнітних полів наземного курсового та глісадного радіомаяків створюють площини заданого посадкового курсу та глісади планування;

комбіновані, які поєднують декілька зазначених систем.

6.5. Для забезпечення необхідного мінімуму аеродрому відповідний напрямок ЗПС повинен бути обладнаний РСТО у стаціонарному або рухомому варіанті відповідно до Складу радіотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України (додаток 4).

Мінімуми аеродромів під час заходу на посадку за приладами при різних варіантах посадкового радіо- та світлотехнічного обладнання наведено в додатку 5 до цих Правил.

6.6. Радіотехнічне обладнання на аеродромах державної авіації України повинно розміщуватися згідно з установленими Типовими схемами розміщення радіотехнічного обладнання на аеродромі державної авіації України та аеродромах базування вертольотів - вертодромах (додаток 6).

Позначки, які використовуються на схемах розміщення РСТО, мають значення, наведені в умовних позначеннях засобів радіосвітлотехнічного забезпечення польотів (додаток 6).

6.7. Склад обладнання робочих місць осіб групи керівництва польотами, тактико-технічні характеристики засобів зв’язку та РТЗ аеродромів державної авіації України та їх розміщення на аеродромах повинні відповідати Правилам організації зв’язку та радіотехнічного забезпечення польотів державної авіації України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2012 року № 770/ДСК, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 грудня 2012 року за № 2064/22376.

6.8. Зв’язок на аеродромах державної авіації України організовується відповідно до Схеми організації зв’язку та РТЗ, яка затверджується старшим авіаційним начальником аеродрому (додаток 7). На схемі відображаються:

мережі авіаційного наземного та повітряного радіозв’язку;

мережі авіаційного наземного зв’язку;

мережі видачі радіолокаційної, радіонавігаційної та радіопеленгаційної інформації від РТЗ аеродрому.

6.9. До безпосереднього забезпечення польотів на аеродромах державної авіації України допускається РСТО, яке не відпрацювало призначений ресурс (строк служби) і параметри якого за результатами льотної перевірки знаходяться в межах встановлених допусків.

Забороняється використовувати для забезпечення польотів списане (навчальне) обладнання або таке, що відпрацювало призначений ресурс (строк служби), який не продовжено відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань технічної експлуатації засобів зв’язку та РТЗ.

6.10. Засоби зв’язку та РТЗ повинні мати систему електробезпеки, здатну забезпечувати захист персоналу від ураження електричним струмом під час роботи як від штатних (автономних) джерел електроенергії, так і від зовнішньої електромережі.

Експлуатація засобів зв’язку та РТЗ з несправною системою електробезпеки забороняється.

6.11. Засоби зв’язку та РТЗ категорованих аеродромів державної авіації України повинні мати у своєму складі централізовану систему дистанційного управління і контролю технічного стану, яка забезпечує дистанційне вмикання і вимикання засобів зв’язку та РТЗ і контроль та відображення інформації про технічний стан засобів зв’язку та РТЗ.

Централізована система дистанційного управління і контролю повинна спрягатися з відповідним РСТО та автоматизованими агрегатами електроживлення.

6.12. На аеродромах державної авіації України, на яких виконуються польоти при встановлених мінімумах, засоби зв’язку та РТЗ повинні мати “гаряче” резервування приймально-передавальних пристроїв і апаратури контролю параметрів та забезпечувати автоматичне перемикання комплектів апаратури в разі виходу основних параметрів за межі допусків (РМС, РСБН, привідна аеродромна радіостанція і маркерний радіомаяк).

VІІ. Метеорологічне обладнання аеродромів державної авіації України

7.1. На аеродромах державної авіації України метеорологічне забезпечення польотів ПС здійснюється в обсягах та за допомогою технічних засобів, визначених нормативними документами, які регулюють питання метеорологічного забезпечення державної авіації України.

7.2. Метеорологічне обладнання, встановлене на аеродромах, призначено для вимірювання метеорологічних величин, складання метеорологічних зведень погоди та доведення до групи керівництва польотами та екіпажів ПС метеоінформації, необхідної для забезпечення безпечного зльоту та посадки ПС. Усі засоби вимірювання метеорологічних величин, встановлені на аеродромах, забезпечуються експлуатаційною документацією підприємства-виробника та комплектом запасних інструментів і приладів.

7.3. Метеорологічне обладнання, що використовується для вимірювання величин видимості, висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості), параметрів приземного вітру (напрямку та швидкості), а також комплексні автоматизовані метеорологічні вимірювальні системи/автоматизовані аеродромні метеорологічні станції експлуатуються відповідно до встановлених вимог метеорологічного забезпечення авіації України. Продовження строку служби (ресурсу) аеродромного метеорологічного обладнання здійснюється відповідно до встановлених вимог та підтверджується актом оцінки технічного стану.

7.4. Метеорологічне обладнання та відповідна контрольно-вимірювальна апаратура повинні вчасно проходити метрологічну повірку згідно із встановленими міжповірочними інтервалами.

7.5. Склад метеообладнання:

1) склад метеорологічного обладнання ЗПС (напрямків), обладнаних для точного заходження на посадку за категорією I, повинен відповідати вимогам, наведеним у таблиці 9.

Таблиця 9

№ з/п	Метеорологічне обладнання	Кількість обладнання для точного заходження на посадку за категорією І
		один напрямок зльоту і посадки	два напрямки зльоту і посадки
1	Автоматизовані аеродромні метеорологічні станції, що забезпечують автоматичне обчислення, обробку та видачу на засоби відображення і реєстрації видимості, дальності видимості на ЗПС, висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості), параметрів вітру, атмосферного тиску, температури і вологості повітря (точки роси), комплект	2, з них 1 резервний	2, з них 1 резервний
2	Первинні вимірювальні перетворювачі видимості, комплект	6, з них 3 резервні	6, з них 3 резервні
3	Вимірювачі висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості), комплект	2, з них 1 резервний	4, з них 2 резервних
4	Дистанційні вимірювачі висоти нижньої межі хмар	2, з них 1 резервний	4, з них 2 резервних
5	Первинні вимірювальні перетворювачі параметрів приземного вітру, комплект	3, з них 1 резервний	4, з них 1 резервний
6	Первинні вимірювальні перетворювачі атмосферного тиску, комплект	2, з них 1 резервний	2, з них 1 резервний
7	Первинні вимірювальні перетворювачі температури і вологості повітря, комплект	2, з них 1 резервний	2, з них 1 резервний
8	Засоби відображення метеоінформації (дисплеї), шт.	Кількість визначається згідно з пунктом 7.8 розділу VІІ цих Правил	Кількість визначається згідно з пунктом 7.8 розділу VІІ цих Правил
9	Засоби реєстрації метеоінформації, шт.	2, з них 1* резервний	2, з них 1* резервний

;

__________
* Спеціалізовані електронні обчислювальні машини з прикладним програмним забезпеченням можуть використовуватися як засоби реєстрації та архівації поточних показань дистанційних вимірювачів метеорологічних величин та відповідним чином оброблених метеорологічних параметрів, що відображаються на погодних дисплеях систем/станцій та передаються до ліній зв’язку;

2) у комплексних автоматизованих метеорологічних вимірювальних системах/автоматизованих аеродромних метеорологічних станціях визначається видимість з авіаційною метою;

3) склад метеорологічного обладнання ЗПС (напрямків), обладнаних для неточного заходження на посадку, і необладнаних ЗПС повинен відповідати вимогам таблиці 10.

Таблиця 10

№ з/п	Метеорологічне обладнання	Кількість обладнання для заходу на посадку ЗПС
		ПК, I, II, III	ЗПМ
1	Вимірювачі-реєстратори видимості для одного і двох напрямків зльоту і посадки ЗПС, комплект	3*******	-
2	Щити-орієнтири видимості, комплект:
	для одного напрямку зльоту та посадки ЗПС;	1***	1***
	для двох напрямків зльоту та посадки ЗПС	1***	1***
3	Вимірювачі висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості) для одного і двох напрямків зльоту та посадки ЗПС, комплект	1	1
4	Дистанційні вимірювачі висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості):
	для одного напрямку зльоту та посадки ЗПС, комплект;	1	- **
	для двох напрямків зльоту та посадки ЗПС, комплект	2	- **
5	Вимірювачі параметрів приземного вітру, комплект:
	для одного напрямку зльоту та посадки ЗПС;	1****	1****
	для двох напрямків зльоту та посадки ЗПС	2	1
6	Вимірювачі атмосферного тиску для одного і двох напрямків зльоту та посадки ЗПС, шт.	1	1
7	Вимірювачі температури та вологості повітря для одного і двох напрямків зльоту та посадки ЗПС, комплект	1	1
8	Засоби відображення (дисплеї), шт.	Кількість визначається згідно з пунктом 7.8 розділу VІІ цих Правил	Кількість визначається згідно з пунктом 7.8 розділу VІІ цих Правил
9	Засоби реєстрації	- *******	- *******

__________

* На ЗПС класу II при фактичній довжині смуги 2000 м і менше допускається встановлення 2 вимірювачів-реєстраторів видимості.
** На посадкових майданчиках для кожного напрямку посадки, обладнаного для неточного заходження на посадку за приладами, до складу устаткування рекомендується включати дистанційний вимірювач висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості).
*** На ЗПС, де є вимірювачі-реєстратори видимості, щити-орієнтири видимості можуть не встановлюватися.
**** На аеродромах, де топографічні або переважаючі погодні умови призводять до значних змін параметрів вітру на різних ділянках ЗПС, повинні встановлюватися додаткові вимірювачі параметрів вітру.
***** Устаткування використовується на аеродромах з необладнаними ЗПС, на інших аеродромах зазначене устаткування є рекомендованим.
****** Допускається установка щитів-орієнтирів видимості по одному комплекту на кожний напрямок.
******* Визначаються експлуатаційною документацією.

__________
Примітки:


1. Резерв метеообладнання за рядками 1, 3 - 6 графи 2 таблиці 10 є рекомендованим у випадках, коли метеообладнання застаріле і має подовжений технічний ресурс (строк служби) та/або працює нестабільно.
2. У випадках, коли аеродроми вищезазначених класів мають необладнані ЗПС, передбачається мінімальний склад метеообладнання для кожного напрямку зльоту та посадки, що відповідає вимогам графи 3 таблиці 10. За наявності показових природних орієнтирів для визначення видимості на ЗПС щити-орієнтири можуть не використовуватися.


7.6. Вимоги до розміщення метеообладнання:

1) вимірювачі-реєстратори видимості встановлюються:

первинні вимірювальні перетворювачі видимості - на відстані 300±200 м від порогів ЗПС у бік середини і біля середини ЗПС ±100 м від траверзу середини на відстані не більше 120 м від вісі ЗПС (допускається до 180 м); на висоті 1,5 - 5 м над ЗПС - основний блок і 5±1 м - допоміжний.

Примітка. При визначенні місця розташування вимірювачів для конкретної ЗПС варто враховувати її довжину та місцеві особливості, пов’язані з можливим локальним погіршенням видимості; пульти керування (покажчики) і реєстратори в робочому приміщенні метеоспостерігачів;

2) щити-орієнтири видимості встановлюються уздовж ЗПС від спеціально визначеного для спостережень місця на відстанях 400, 800, 1000, 1500 і 2000 м і на інших відстанях, що відповідають експлуатаційним мінімумам зльотів і посадок ПС, які зазначені в інструкції з виконання польотів на аеродромі, але не більше 2000 м;

3) розміри щитів-орієнтирів повинні бути не менше:

1,5 × 1,5 м - для щитів, установлених на відстані до 800 м;

2,5 × 2,0 м - для щитів, установлених на відстані від 800 до 1500 м;

3,0 × 2,0 м - для щитів, установлених на відстані від 1500 і більше метрів;

4) щити-орієнтири видимості фарбуються:

у чорний і білий кольори (у вигляді чотирьох розташованих у шаховому порядку клітин), якщо вони з місця спостереження проектуються на височину, гору, ліс та інші об’єкти;

у чорний колір, якщо вони з місця спостереження проектуються на тлі неба;

5) для визначення видимості в темний час доби на щитах-орієнтирах встановлюються одиночні джерела світла (електролампочки потужністю 60 Ват) із посекційним або роздільним вмиканням (вимиканням) з місця спостереження;

6) вимірювачі висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості) встановлюються:

первинні вимірювальні перетворювачі висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості) - на відстані не більше ніж 50 м від робочого приміщення метеоспостерігачів;

пульти керування (покажчики) та реєстратори - у робочих приміщеннях метеоспостерігачів;

7) дистанційні вимірювачі висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості) встановлюються:

первинні вимірювальні перетворювачі висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості) - на ближньому привідному радіомаяку;

пульти керування (покажчики) та реєстратори - у робочому приміщенні метеоспостерігачів;

8) вимірювачі параметрів приземного вітру встановлюються:

первинні вимірювальні перетворювачі параметрів вітру - на відстані 300±200 м від порогів ЗПС у бік середини і на відстані не більше 200 м від осьової лінії ЗПС на щоглах/стовпах на висоті 8 - 10 м над ЗПС;

пульти керування (покажчики) та реєстратори параметрів вітру - у робочих приміщеннях метеоспостерігачів;

9) вимірювачі атмосферного тиску встановлюються в робочому приміщенні метеоспостерігачів;

10) вимірювачі температури і вологості повітря повинні встановлюватися на метеомайданчику;

11) метеорологічні радіолокатори встановлюються в районі аеродрому. Дані вимірів метеорологічних локаторів, встановлених на аеродромах, повинні забезпечити єдине радіолокаційне поле на території України;

12) спеціалізовані електронні обчислювальні машини (основні та резервні), контрольний погодний дисплей та засоби реєстрації (архівації) метеоінформації повинні встановлюватися у робочому приміщенні метеоспостерігачів.

7.7. Технічні та експлуатаційні вимоги до метеорологічного обладнання:

1) метеорологічне обладнання, встановлене на аеродромі для забезпечення зльоту та посадок ПС, повинне забезпечити вимірювання метеорологічних величин у межах допустимих похибок, вказаних у таблиці 11.

Таблиця 11

№ з/п	Метеорологічні величини	Діапазон вимірів	Межа допустимої похибки вимірів
1	Видимість	Від 20 до 150 м від 150 до 250 м від 250 до 2000 м	± 20 % ± 15 % ± 10 %
2	Дальність видимості на ЗПС	До 400 м від 400 до 800 м понад 800 м	± 10 м ± 25 м ± 10 %
3	Висота нижньої межі хмар (вертикальна видимість), Н	До 100 м вище 100 м	±10 м ± 10 %
4	Напрямок приземного вітру	Від 0 до 360°	± 10 %
5	Швидкість приземного вітру, осереднена за 10 та 2 хв.	Від 1,5 до 10 м/с від 10 до 40 м/с	± 1 м/с ± 10 %
6	Максимальна швидкість приземного вітру (пориви) за минулі 10 та 2 хв.	Від 3 до 10 м/с від 10 до 50 м/с	± 2 м/с ± 10 %
7	Атмосферний тиск QNH, QFE	Від 600 до 1080 гПа	± 0,5 гПа
8	Температура повітря та температура точки роси	Від -60 до 50 °С	± 1 °С
9	Відносна вологість повітря	Від 30 до 100 %	± 5 % при температурі вище 0 °С, ± 10 % при температурі нижче 0 С

__________

Примітка.

Зазначена в таблиці 11 точність вимірів стосується тільки інструментальних вимірювань;


2) комплексні автоматизовані метеорологічні вимірювальні системи/автоматизовані аеродромні метеорологічні станції, що встановлюються на аеродромах, які обладнані системами точного заходження на посадку за категорією І, повинні забезпечувати:

автоматичний вимір, обробку результатів виміру і видачу до засобів відображення - дисплеїв, до ліній зв’язку та засобів реєстрації (архівації) значень дальності видимості на ЗПС, видимості, висоти нижньої межі хмар (вертикальної видимості), параметрів вітру, атмосферного тиску, температури та вологості повітря (температури точки роси);

ручне введення метеорологічних параметрів, що не вимірюються автоматично (кількість хмар, форма хмар для СВ та ТСU, атмосферні явища), їх обробку та автоматичну передачу до засобів відображення (дисплеїв метеоспостерігачів, синоптиків та керівників польотів) і до ліній зв’язку;

3) при розробленні цих систем враховується людський фактор і передбачаються процедури резервування;

4) вимірювачі метеорологічних величин, що працюють автономно, повинні забезпечувати:

безперервний вимір видимості, осереднення за 1 та 10 хв., реєстрацію виміряних значень і відображення їх на засобах відображення;

безперервний або дискретний вимір висоти нижньої межі хмар, реєстрацію виміряних значень і відображення їх на засобах відображення;

безперервний вимір параметрів вітру, осереднення за 2 та 10 хв. напрямку й швидкості вітру, реєстрацію і відображення значень напрямку, середньої та максимальної швидкості на засобах відображення;

безперервний вимір атмосферного тиску, реєстрацію виміряних значень і відображення їх на засобах відображення;

5) метеорологічні радіолокатори повинні відповідати таким вимогам:

метеорологічний потенціал не менше 270 дБ;

узгодження між значеннями кута місця, що задаються з панелі управління приводом, і фактичним положенням антени не повинно перевищувати ±0,25;

похибка орієнтування антени не повинна перевищувати ±1;

помилка калібрування системи "ИЗО - ЭХО" не повинна перевищувати ±3Дб;

6) метеорологічне обладнання, розташоване на аеродромі, повинно забезпечуватись електроживленням не менше ніж від двох незалежних джерел - одного зовнішнього і одного автономного дизель-електричного агрегату. Час переходу засобів вимірювання метеорологічних елементів з основного на резервний комплект обладнання не повинен перевищувати 1 хв.

7.8. Передача, реєстрація і відображення метеоінформації:

1) для аеродромів, обладнаних для точного заходження на посадку і посадок за категорією I, метеоінформація повинна передаватися на засоби відображення (дисплеї), які забезпечують її зчитування, відображення і друкування. Дисплеї встановлюються на робочих місцях керівників польотів (у приміщеннях чергової ланки), у робочих приміщеннях синоптиків і метеоспостерігачів (контрольний погодний дисплей);

2) резервним засобом передачі метеоінформації від пунктів спостережень до робочого місця керівника польотів (приміщення чергової ланки) повинен бути гучномовний і телефонний зв’язок;

3) за наявності на аеродромі автоматизованих радіометеорологічних спостережень дані метеорологічного локатора передаються на засоби відображення (дисплеї) на робочих місцях керівників польотів;

4) на дисплеях під час використання автономних дистанційних вимірювачів повинні відображатися результати регулярних або спеціальних метеорологічних спостережень, які відповідають робочому курсу посадки. Ці дані повинні включати такі метеорологічні параметри:

час спостереження;

напрямок приземного вітру (з урахуванням магнітного схилення, яке становить на аеродромі 5 м і більше);

середню швидкість приземного вітру;

максимальну швидкість приземного вітру (пориви);

мінімальну видимість (у відповідних випадках розподіл вимірювань уздовж ЗПС);

розраховані значення дальності видимості уздовж ЗПС;

явища погоди, їх інтенсивність та близькість;

кількість хмар (загальну та нижнього шару);

висоту нижньої межі хмар (вертикальну видимість);

тиск QNH та тиск QFE;

температуру повітря;

температуру точки роси;

5) усі засоби радіомовного зв’язку з групою керівництва польотами (телефон, гучномовний зв’язок), радіомовні передавачі повинні підлягати автоматизованому звукозапису наземними засобами об’єктивного контролю (наприклад, звукозапису на магнітофон). Метеорологічна інформація, що передається на засоби відображення, реєструється на засобах реєстрації;

6) лінії зв’язку, призначені для передачі сигналів від первинних вимірювальних перетворювачів метеорологічних параметрів до покажчиків (реєстраторів), а також для передачі метеоінформації на засоби відображення, повинні відповідати вимогам, викладеним в експлуатаційній документації на тип метеообладнання, що має зазначатися в акті перевірки ліній зв’язку;

7) у комплексних автоматизованих метеорологічних вимірювальних системах/автоматизованих аеродромних метеорологічних станціях час передачі метеорологічних параметрів на засоби відображення (дисплеї) не повинен перевищувати 15 с після закінчення обробки вимірювань (спостережень).

VIIІ. Вимоги до електрообладнання та електропостачання аеродромів державної авіації України

8.1. Електрообладнання та електропостачання аеродромів державної авіації України повинні відповідати:

Правилам безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затвердженим наказом Комітету України по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 09 січня 1998 року № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 лютого 1998 року за № 93/2533;

Правилам користування електричною енергією, затвердженим постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 червня 1996 року № 28, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442 (зі змінами);

Правилам технічної експлуатації електроустановок споживачів, затвердженим наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1143/13017 (зі змінами);

вимогам наказу Міністерства оборони України від 21 листопада 2012 року № 770/ДСК, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 грудня 2012 року за № 2064/22376.

8.2. Електропостачання аеродромів державної авіації України здійснюється не менше ніж від двох незалежних взаєморезервуючих джерел живлення електроенергії. Електропостачання аеродромів допускається здійснювати від одного джерела централізованого електропостачання або місцевої електростанції.

8.3. Пропускна здатність кожної лінії електропередачі від взаєморезервуючих джерел живлення електроенергії повинна забезпечувати енергопостачання в післяаварійному режимі з урахуванням допустимого перевантаження об’єктів аеродрому.

8.4. Об’єкти, які забезпечують безпеку польотів, як споживачі електроенергії (електроприймачі) за ступенем надійності електропостачання залежно від типу обладнання та установленого на аеродромі метеомінімуму розподіляються на дві категорії - І та ІІ.

Зі складу споживачів електроенергії категорії І виділяється особлива група (далі - ОГ) споживачів, безперебійна робота яких має особливо велике значення для забезпечення безпеки польотів.

8.5. Електроприймачі категорії І повинні забезпечуватись електроенергією від двох незалежних взаєморезервуючих джерел живлення і перерва в електропостачанні цих об’єктів допустима тільки на час автоматичного відновлення електроживлення.

8.6. Електроприймачі ОГ категорії І повинні забезпечуватись електроенергією від трьох незалежних джерел живлення.

Як третє незалежне джерело живлення для об’єктів, що мають електроприймачі ОГ категорії І, та як друге незалежне джерело для інших електроприймачів категорії І можуть бути використані розподільні підстанції енергосистеми, місцеві електростанції, спеціальні агрегати безперебійного живлення, хімічні джерела тощо.

8.7. Час автоматичного відновлення напруги на секціях щита гарантованого живлення під час відмови одного з джерел живлення електроенергією повинен становити не більше:

під час перемикання з одного джерела централізованого електропостачання на інше - 1 с;

під час перемикання з одного джерела централізованого електропостачання на резервний дизель-генератор - 15, 30, 60, 120 с залежно від типу дизель-генератора і технології роботи об’єкта;

під час перемикання з дизель-генератора на джерело централізованого електропостачання - 1 с;

під час перемикання на щиті гарантованого живлення з використанням хімічних джерел, що працюють у буферному режимі, - близько 0 с (менше 0,2 с);

під час перемикання на щиті гарантованого живлення з використанням системи безперебійного електропостачання - близько 0 с (менше 0,2 с).

8.8. Під час використання як резервного джерела живлення місцевої електростанції (автоматизованого дизель-генератора) електропостачання щита гарантованого живлення від неї (нього) повинно забезпечуватися не менше 24 год.

8.9. Хімічні джерела живлення, якщо вони передбачені для систем безперервного електропостачання засобів зв’язку та РТЗ, повинні забезпечувати їх якісну роботу протягом не менше 15 хв.

8.10. Електроприймачі категорії ІІ живляться електроенергією від двох незалежних взаєморезервуючих джерел живлення.

8.11. Перерва в електропостачанні цих об’єктів у разі порушення електропостачання від одного з джерел живлення допускається на час, необхідний для повторного вмикання засобів зв’язку та РТЗ персоналом чергової зміни, і не повинна перевищувати:

4 хв. - для ультракороткохвильових та короткохвильових радіостанцій, привідних радіостанцій, маркерних радіомаяків, автоматичних УКХ радіопеленгаторів і світлосигнального обладнання;

5 хв. - для РМС дециметрового діапазону;

8 хв. - для радіолокаційної системи посадки (далі - РСП), РСБН, РМС метрового діапазону, радіолокаційних станцій та рухомих радіолокаційних висотомірів.

8.12. Категорія споживачів електроенергії за ступенем надійності електропостачання і максимально допустимий час відновлення напруги на щитах гарантованого живлення (пристроях вводу) об’єктів управління повітряним рухом, радіонавігації, посадки, електрозв’язку та світлосигнального обладнання повинні відповідати даним, наведеним у додатку 8 до цих Правил.

8.13. Засоби зв’язку та РТЗ, які розміщені на командно-диспетчерському пункті та командному пункті, повинні забезпечуватись електроживленням за категорією І. У разі технічної неможливості забезпечити електроживлення з�