П О С Т А Н О В А

   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

   21 листопада  2011 року м. Київ

 

Верховний Суд України у складі:

 

головуючого 

Жайворонок Т.Є.,

 

 

 

суддів:

Берднік І.С.,

Глоса Л.Ф.,

Гошовської Т.В.,

 

 

Гриціва М.І.,

Гуля В.С.,

Гусака М.Б.,

 

 

Ємця А.А.,

Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В.,

 

 

Кліменко М.Р.,

Ковтюк Є.І.,

Короткевича М.Є.,

 

 

Коротких О.А.,

Косарєва В.І.,

Кривенди О.В.,

 

 

Кузьменко О.Т.,

Лященко Н.П.,

Онопенка В.В.,

 

 

Патрюка М.В.,

Пивовара В.Ф.,

Пилипчука П.П.,

 

 

Пошви Б.М.,

Прокопенка О.Б.,

Редьки А.І.,

 

 

Романюка Я.М.,

Скотаря А.М.,

Таран Т.С.,

 

 

Шицького І.Б.,

Школярова В.Ф.,

Яреми А.Г., -

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року та ухвали Верховного Суду України від 13 серпня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ярославів Вал 19» (далі – ОСББ «Ярославів Вал 19»), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до комунального підприємства житлового господарства Шевченківського району м. Києва (далі – КПЖГ Шевченківського району м. Києва), Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (далі – Шевченківська РДА в м. Києві), управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (далі – УДАБК м. Києва), ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Київська міська державна адміністрація (далі – КМДА), про визнання інвестиційного контракту, дозволу на виконання будівельних робіт у горищному приміщенні недійсними, розпорядження частково недійсним, припинення та визнання незаконною інвестиційної діяльності, зобов’язання вчинити дії, скасування акта, визнання рішення незаконним та за зустрічним позовом Шевченківської РДА в м. Києві до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСББ «Ярославів Вал 19» про визнання відмови надати дозвіл на виконання ремонту та реконструкції будинку неправомірною та зобов’язання не чинити перешкод,

в с т а н о в и в : 

 

У липні 2001 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, у жовтні 2001 року ОСББ «Ярославів Вал 19», у вересні 2002 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками квартир у будинку АДРЕСА_1. Восени 1998 року їм стало відомо про розпорядження  КМДА від 29 квітня 1998 року НОМЕР_1 «Про залучення інвесторів до переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи в м. Києві», відповідно до п. 5 якого ОСОБА_7 надано право виступити інвестором із переобладнання горища на мансардний поверх в їхньому будинку. 29 травня 1998 року комунального підприємства житлового господарства Радянського району м. Києва (далі - КПЖГ Радянського району м. Києва) за дорученням Радянської районної державної адміністрації м. Києва (далі – Радянська РДА) уклало з інвестором ОСОБА_7 інвестиційний контракт НОМЕР_2, предметом якого є переобладнання горища будинку на мансарду за кошти інвестора. 7 червня 2001 року УДАБК м. Києва на підставі розпорядження КМДА НОМЕР_1 видало КПЖГ Радянського району м. Києва дозвіл НОМЕР_3 на виконання будівельних робіт  з переобладнання горища в будинку АДРЕСА_1 на мансардний поверх відповідно до затвердженого проекту. Посилаючись на те, що інвестиційний контракт укладений та дозвіл на виконання будівельних робіт виданий без погодження з мешканцями будинку, які після приватизації квартир є співвласниками допоміжних приміщень будинку, позивачі просили визнати недійсним інвестиційний контракт від 29 травня 1998 року НОМЕР_2 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 7 червня 2001 року НОМЕР_3. У подальшому позивачі свої вимоги доповнили й просили визнати недійсним також п. 2 розпорядження Радянської РДА від 19 липня 2000 року НОМЕР_4 про надання ОСОБА_7 дозволу на виконання робіт згідно з проектом. У процесі розгляду справи позивачі доповнили позов вимогами про зобов’язання ОСОБА_7, ОСОБА_8 знести надбудовані приміщення на горищі будинку АДРЕСА_1 та привести горище до первинного стану, зобов’язання КПЖГ Шевченківського району м. Києва скасувати акт від 6 грудня 2002 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, визнання незаконним рішення Шевченківської РДА в м. Києві про надання згоди на відчуження горища від 29 грудня 2002 року НОМЕР_5, посилаючись на те, що переобладнання горища проведено з порушенням вимог закону. Ухвалами Радянського  районного суду м. Києва від 22 жовтня 2001 року та Святошинського районного суду  м. Києва від 17 грудня 2002 року справи за вказаними позовами об’єднано в одне провадження. 

У листопаді 2002 року Шевченківська РДА в м. Києві звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСББ «Ярославів Вал 19», посилаючись на те, що в будинку АДРЕСА_1 їй належить 3 квартири, будинок потребував реконструкції.  ОСОБА_7 і ОСОБА_8 здійснювали інвестиційну діяльність і ремонтні роботи з дотриманням вимог закону та на підставі відповідних дозволів. Інвестор здійснив реконструкцію та ремонт будинку, що поліпшило загальну якість будинку й умови проживання його мешканців. Оскільки відмова відповідачів надати дозвіл на проведення ремонтних робіт із переобладнання горища згідно з інвестиційним контрактом порушує охоронювані законом права інших власників будинку, Шевченківська РДА в м. Києві просила визнати неправомірною таку відмову та зобов’язати відповідачів не чинити перешкод у здійсненні права власності.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня              2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 квітня                 2003 року, у задоволенні первісного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСББ «Ярославів Вал 19», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено; зустрічний  позов  задоволено :  визнано  неправомірною  відмову ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСББ «Ярославів Вал 19» на проведення реконструкції будинку АДРЕСА_1 відповідно до інвестиційного контракту від 29 травня 1998 року НОМЕР_2 та зобов’язано ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСББ «Ярославів Вал 19» не чинити перешкод ОСОБА_7, ОСОБА_8 у виконанні ремонтних робіт та реконструкції будинку за цим контрактом.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 серпня 2003 року рішення  Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року залишено без змін.

У 2003 році ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до Європейського суду з прав людини із заявою про те, що під час вирішення справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій Україною порушено Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року    №475/97-ВР (далі - Конвенція), а саме п. 1 ст. 6 , яким установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції від                   20 березня  1952 року, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року                   № 475/97-ВР (далі – Протокол), якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі за заявою ОСОБА_1 та інших НОМЕР_6, яким установив наявність:

- порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з недостатнім мотивуванням рішень районного та апеляційного судів, які не змогли надати адекватного обгрунтування прийняття своїх рішень (пп. 58-62 рішення); 

- порушення ст. 1 Протоколу у зв'язку з тим, що укладення інвестиційного контракту становило втручання у право заявників, передбачене вказаною статтею, та його укладення без попередньої згоди співвласників будинку або попереднього вирішення цього питання в суді було здійснено не у відповідності з законом; не було чіткої законодавчої підстави для припинення права заявників на частку спірного горища будинку (пп. 38 -54 рішення). 

Рішення відносно справедливої сатисфакції відповідно до ст. 41 Конвенції не ухвалювалось, оскільки заявники не надали вчасно в межах відведеного для цього часу претензію щодо сатисфакції.

Рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року набуло статусу остаточного 10 травня 2011 року.

У заяві ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року та ухвалу Верховного Суду України від 13 серпня 2003 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для перегляду зазначених судових рішень вважають ухвалення рішення Європейським судом з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «ОСОБА_1  та  інші проти України» за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 НОМЕР_6.

Про набуття вказаним рішенням статусу остаточного заявникам стало відомо з листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від                   9 червня 2011 року, отриманого ними 20 червня 2011 року, про що свідчить поштовий штемпель відділення зв’язку на конвертах.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені заявниками обставини в межах їх доводів, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню.

 

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд виходив із того, що:   спірний будинок належить сторонам  на праві спільної часткової власності, у тому числі й допоміжні його приміщення;  дії  відповідачів були направлені на покращення якості всього будинку та поліпшення умови проживання його мешканців; відсутність попередньої згоди  на проведення  ремонтних робіт  не є підставою для визнання  контракту недійсним; мансардні приміщення збудовані  за рахунок власних коштів інвестора, а тому Шевченківська РДА в м. Києві правомірно  розпорядилася цими приміщеннями. Суд також дійшов висновку про відсутність порушення прав власності позивачів на горище, посилаючись на рівність прав усіх власників.  

Частково задовольняючи зустрічний позов, суд виходив із того, що мешканці будинку без достатніх підстав  не дають згоду на реконструкцію будинку,  проведення якої необхідне   в інтересах усіх власників будинку.

З висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до  ст. ст. 2, 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і п. 1 ст. 46 Конвенції рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

За положеннями ст. 1 Протоколу   кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. 

У справі, що розглядається, рішенням Європейського суду з прав людини було встановлено порушення національними судами ст. 1 Протоколу, а саме: рішення районної  ради  укласти інвестиційний контракт становило втручання в право ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на володіння своєю власністю; його укладення без попередньої згоди співвласників будинку або попереднього вирішення цього питання в суді було здійснено не у відповідності із законом; не було чіткої законодавчої підстави для припинення права ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2  на частку спірного горища будинку, а тому вони були незаконно позбавлені своєї власності. 

Відповідно до ст. ст. 355, 360-4 ЦПК України, якщо судове рішення у справі переглядається з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Ураховуючи   викладене, заходом індивідуального характеру в цій справі слід визначити скасування ухвалених у справі судових рішень із направленням справи  на новий  розгляд до суду першої інстанції. 

Керуючись ст. ст. 353,  360-3, 360-4 ЦПК України, Верховний Суд України  

  

п о с т а н о в и в:

 

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року та ухвалу Верховного Суду України від 13 серпня 2003 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова оскарженню не підлягає.

 

 

Головуючий Т.Є. Жайворонок

Судді І.С. Берднік

 Л.Ф. Глос

Т.В. Гошовська

М.І. Гриців

В.С. Гуль

М.Б. Гусак

А.А. Ємець

В.В. Заголдний

Г.В. Канигіна

М.Р. Кліменко

Є.І. Ковтюк

М.Є. Короткевич

О.А. Коротких

В.І. Косарєв

О.В. Кривенда О.Т. Кузьменко

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

М.В. Патрюк

В.Ф. Пивовар

П.П. Пилипчук

Б.М. Пошва

О.Б. Прокопенко

А.І. Редька

Я.М. Романюк

А.М. Скотарь

Т.С. Таран

І.Б. Шицький

В.Ф. Школяров

А.Г. Ярема