П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року           м. Київ

 

     Верховний Суд України в складі:

 

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Балюка М.І.,

Барбари В.П., Кліменко М.Р.,

Ковтюк Є.І., Пилипчука П.П.,

Потильчака О.І.,

Берднік І.С., Колесника П.І., Пошви Б.М.,

Вус С.М.,

Глоса Л.Ф., Короткевича М.Є.,

Коротких О.А., Прокопенка О.Б.,

Редьки А.І.,

Гошовської Т.В.,

Григор’євої Л.І.,

Гуля В.С., Косарєва В.І.,

Кривенди О.В.,

Кузьменко О.Т., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Скотаря А.М.,

Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Таран Т.С.,

Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Терлецького О.О.,

Ємця А.А., Онопенка В.В., Шицького І.Б.,  

 

 

 

Жайворонок Т.Є.,

Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В., Охрімчук Л.І.,

Панталієнка П.В.,

Пивовара В.Ф., Школярова В.Ф.,

Яреми А.Г.,-

 

за участю: представника публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»  ОСОБА-4, відповідача ОСОБА-3, яка діє і в інтересах ОСОБА-2, представника  ОСОБА-3 – ОСОБА-5, 

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2011 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА-1, ОСОБА-2, ОСОБА-3 про стягнення заборгованості,  

в с т а н о в и в:

У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі – Банк) звернулось до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те,              що 5 березня 2008 року між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Шаг Мегатранс» (далі – ТОВ «Шаг Мегатранс») було укладено кредитний договір, на підставі якого Банк надав боржнику кредит у сумі 470 тис. грн. строком до 5 березня 2012 року. Для забезпечення виконання зобов’язання за вказаним кредитним договором 5 березня 2008 року між             Банком та ОСОБА-1, а 1 червня 2009 року між Банком та ОСОБА-2,                ОСОБА-3 були укладені договори поруки. Оскільки боржник кредит не повертає та не платить проценти за користування кредитом, Банк просив стягнути з відповідачів солідарно 534 682 грн. 75 коп. кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом та пені, а також судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від            9 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від               9 червня 2011 року касаційну скаргу Банку відхилено, зазначені судові рішення залишено без змін.

У вересні 2011 року Банк подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          9 червня 2011 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          14 листопада 2011 року поновлено Банку строк на подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від           9 червня 2011 року, допущено до провадження Верховного Суду України          справу за позовом Банку до ОСОБА-1, ОСОБА-2, ОСОБА-3 про стягнення заборгованості.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 360-1 Цивільного процесуального кодексу України           (далі – ЦПК України).

 У заяві Банку про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2011 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення Банк посилається на ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2011 року у цивільній справі №6-15823ск11.  

Банк указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в зазначеному для прикладу судовому рішенні.

Відповідно до пункту другого Прикінцевих положень Закону України від 20 жовтня 2011 року №3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» заяви про перегляд судових рішень в цивільних справах, подані до Верховного Суду України до набрання чинності цим Законом включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, які діяли до набрання чинності цим Законом,                      до завершення розгляду таких заяв.

Ураховуючи наведені положення Закону, заява розглядається в порядку ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб,               які беруть участь у справі, дослідивши доводи заяви, Верховний Суд України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

В обґрунтування заяви Банк вказує на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, а саме статей 543, 553, 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Судами встановлено, що 5 березня 2008 року між Банком та ТОВ “Шаг Мегатранс” було укладено кредитний договір НОМЕР-1 (далі – кредитний договір), за умовами якого Банк надав позачальнику кредит у сумі 470 тис. грн. на строк до 5 березня 2012 року.

На забезпечення вимог кредитора за кредитним договором були укладені договори поруки:       

НОМЕР-2 від 5 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА-1 поручається за виконання ТОВ “Шаг Мегатранс” зобов’язань в повному обсязі за кредитним договором;

НОМЕР-3 від 1 червня 2009 року, за умовами якого ОСОБА-2 бере на себе зобов’язання перед Банком відповідати за зобов’язанням боржника –  ТОВ «Шаг Мегатранс», які виникають з кредитного договору; 

НОМЕР-4 від 1 червня 2009 року, за умовами якого ОСОБА-3 бере на себе зобов’язання перед Банком відповідати за зобов’язанням боржника –  ТОВ «Шаг Мегатранс», які виникають з кредитного договору.

Станом на 10 серпня 2010 року ТОВ “Шаг Мегатранс” кредитні кошти та проценти за користування кредитом не повертає, заборгованість за кредитним договором складає 534  682 грн. 75 коп. 

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився й суд касаційної  інстанції, на підставі ст. ст. 526, 553, 554, 610, 629 ЦК України виходили з того, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивачем не надано графіку погашення кредиту та розрахунку суми заборгованості за кредитним договором, враховуючи,                  що відповідачі ОСОБА-2 та ОСОБА-3 з червня до серпня 2009 року перераховували на рахунки Банку певні суми для погашення заборгованості за  кредитним договором, а договори поруки з Банком уклали на певних умовах,        які Банком не виконуються. Крім того, відповідно до положень ст. 554 ЦК України боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, у зв’язку з чим пред’явлення Банком позову лише до поручителів і відсутність таких вимог до боржника – ТОВ «Шаг Мегатранс» не можна визнати обґрунтованим.

З таким висновком погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором   поруки   поручитель   поручається   перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку; поручитель відповідає  перед  кредитором  за   порушення зобов’язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі  порушення  боржником  зобов’язання,  забезпеченого порукою,  боржник  і  поручитель  відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи,   які   спільно  дали  поруку,  відповідають  перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. 

Отже, за законом у цьому випадку немає так званої обов’язкової процесуальної співучасті, тобто законом передбачено право позивача звернутися до суду до кожного з боржників окремо. Крім того, предметом спору є різні самостійні договірні відносини: між кредитором і боржником – за кредитним договором; між кредитором і поручителем – за договором поруки, або ж ці відносини можуть врегульовуватись одним кредитним договором, що не змінює суті окремих договірних відносин. 

 

Аналогічної правової позиції дотримано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 6 червня             2011 року у справі з подібними правовідносинами за позовом Банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій суд касаційної інстанції погодився із висновками судів про задоволення позовних вимог із стягненням кредитної заборгованості лише з поручителів в солідарному порядку на користь Банку, оскільки відповідно до закону та умов договору поруки поручителі несуть самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов’язань боржником. 

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та те, що кредитор у даному випадку має право вимагати виконання обов’язку в повному обсязі як від усіх боржників разом,   так і від будь-кого з них окремо. При цьому, у разі пред’явлення вимоги кредитора про виконання обов’язку лише до поручителів, останні солідарно відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Погодившись із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у позові, суд касаційної інстанції дійшов помилкового та такого,           що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, висновку про необґрунтованість пред’явлення Банком позову лише до поручителів за відсутності таких вимог до боржника – ТОВ «Шаг Мегатранс». 

Відповідно до частин 1, 2 статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї  з  підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу. Якщо  суд  установить,  що  судове  рішення у справі,  яка переглядається,  є незаконним,  він  скасовує  його  повністю  або частково  і  направляє  справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2011 року підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355, частин 1, 2 статті 360-4 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Верховний Суд України 

п о с т а н о в и в :

Заяву публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від           9 червня 2011 року задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від           9 червня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий        

М.В. Патрюк

Судді:

М.І. Балюк

 

В.П. Барбара                                               

О.Т. Кузьменко

 

Н.П. Лященко

 

І.С. Берднік

 

С.М. Вус

В.Л. Маринченко

 

В.В. Онопенко

 

Л.Ф. Глос                                                                                                                                      

 

Л.І. Охрімчук

 

Т.В. Гошовська    

 

Л.І. Григор’єва

 

В.С. Гуль

П.В. Панталієнко

 

В.Ф. Пивовар

 

П.П. Пилипчук

 

В.І. Гуменюк

О.І. Потильчак

 

М.Б. Гусак

 

Б.М. Пошва

 

 

А.А. Ємець                                                                              

                                 

О.Б. Прокопенко

 

 

Т.Є. Жайворонок                    

 

А.І. Редька

 

 

В.В. Заголдний                    

Я.М. Романюк

 

 

Г.В. Канигіна

 

М.Р. Кліменко

 

Є.І. Ковтюк

 

Ю.Л. Сенін

 

А.М. Скотарь

 

Т.С. Таран

 

П.І. Колесник

 

О.О. Терлецький

 

 

М.Є. Короткевич                              

І.Б. Шицький 

 

 

О.А. Коротких

 

В.Ф. Школяров

 

 

В.І. Косарєв

 

О.В. Кривенда

А.Г. Ярема