П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

 

       28 листопада 2011 року             м. Київ

 

Верховний Суд України в складі: 

 

головуючого  Онопенка В.В.,

суддів:        Балюка М.І.,

                    Барбари В.П.,

                    Берднік І.С.,

                    Глоса Л.Ф.,

                    Гошовської Т.В.,

                    Григор’євої Л.І.,

                    Гуля В.С.,

                    Гуменюка В.І.,

                    Гусака М.Б.,

                    Ємця А.А.,

                    Жайворонок Т.Є.,

                    Заголдного В.В.,        Кліменко М.Р.,

        Ковтюк Є.І.,

        Колесника П.І.,

        Короткевича М.Є.,

        Косарєва В.І.,

        Кривенди О.В.,

        Кузьменко О.Т.,

        Лященко Н.П.,

        Маринченка В.Л.,

        Панталієнка П.В.,

        Патрюка М.В.,

        Пивовара В.Ф.,

   Пилипчука П.П.,

    Потильчака О.І.,

    Пошви Б.М.,

    Прокопенка О.Б.,

    Редьки А.І.,

    Скотаря А.М.,

    Таран Т.С.,

    Терлецького О.О.,

    Тітова Ю.Г.,

    Шицького І.Б.,

    Школярова В.Ф.

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБИ_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБИ_1 до Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування про стягнення вартості вкладу в майно підприємства, 

в с т а н о в и в:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування про стягнення вартості вкладу в майно підприємства.

Позивач зазначав, що його батько, ОСОБА_2, був членом Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування. 5 травня 1996 року ОСОБА_2 припинив трудові відносини з колективним підприємством, однак після виходу із членів підприємства з вимогою про виплату вартості його вкладу в майно підприємства не звертався й така йому виплачена не була. 13 серпня 2004 року ОСОБА_2 помер. ОСОБА_1, посилаючись на зазначені обставини та на те, що є спадкоємцем померлого ОСОБИ_2, на підставі положень Закону України “Про підприємства в Україні” (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), зі ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) просив стягнути з відповідача 253 915 грн. 65 коп. вартості вкладу його батька в майно колективного підприємства.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 вересня 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування на користь ОСОБИ_1 253 915 грн. 65 коп. вартості вкладу ОСОБИ_2 у майно зазначеного підприємства.

Ухвалою Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 вересня 2010 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 9 червня 2011 року, позов ОСОБИ_1 задоволено частково та стягнуто на його користь вартість вкладу в сумі 275 грн. 82 коп., вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБИ_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 червня 2011 року в указаній справі.

У вересні 2011 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2011 року допущено до провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування про стягнення вартості вкладу в майно підприємства.

У заяві ОСОБИ_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 21 вересня 2009 року про залишення без змін рішення апеляційного суду Вінницької області від 3 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБИ_3 до Вінницького спеціалізованого колективного підприємства - 549 про стягнення вартості майна.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування судами норм матеріального права, покладених в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в зазначеному для прикладу судовому рішенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, місцевий суд, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивач у порядку спадкування після смерті його батька, ОСОБИ_2, має право на отримання вартості вкладу останнього в майно Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування, членом якого він був.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, суди дійшли висновку, що Вінницьке обласне колективне підприємство громадського харчування, утворене в процесі приватизації шляхом викупу в грудні 1993 року майна Вінницького обласного комерційного виробничо-торговельного підприємства громадського харчування товариством покупців, утвореним трудовим колективом зазначеного підприємства. Одним з учасників товариства покупців був батько позивача – ОСОБА_2, чий вклад у придбання об’єкта приватизації становив приватизаційний папір вартістю 1 050 000 крб. та 26 531 798 крб. коштів (т. 1 а.с. 11-29), що на той час становило 1,7 % покупної ціни об’єкта приватизації, а на час розгляду справи – 275 грн. 82 коп.

Керуючись законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, зокрема ст. ст. 20, 21, 23, 30 Закону України “Про власність”, суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_2, як член колективного підприємства, який припинив трудові відносини з підприємством, має право на одержання вартості визначеного вкладу, а не частки в майні підприємства, як помилково вважав позивач у справі.

За таких обставин позов ОСОБИ_1 було задоволено частково.

Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Для підтвердження підстав, установлених п. 1 ст. 355 ЦПК України, ОСОБА_1 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 21 вересня 2009 року про залишення без змін рішення апеляційного суду Вінницької області від 3 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБИ_3 до Вінницького спеціалізованого колективного підприємства - 549 про стягнення вартості майна.

Проте в указаній справі спірні правовідносини між сторонами виникли в 2007 році. Законодавством, чинним на час виникнення спору, а також статутом колективного підприємства було визначено, що члени трудового колективу є власниками майна колективного підприємства. Особи, які відступили позивачу право вимоги від колективного підприємства вартості частки майна, були працівниками колективного підприємства та власниками часток майна цього підприємства у вигляді паїв.

Під час ухвалення рішення у справі, на яку посилається заявник, суд керувався положеннями законодавства, чинного на час виникнення спору, а саме: ст. 41 Конституції України, ст. 4, ч. 3 ст. 5, ст. 356, ч. 3 ст. 358 ЦК України.

Натомість у справі, яка переглядається, правовідносини щодо виходу з колективного підприємства виникли під час дії Закону України “Про власність”, тому судами застосовані положення ст. ст. 20, 21, 23, 30 Закону України “Про власність”, згідно з якими суб’єктом права колективної власності виступало колективне підприємство, а не члени трудового колективу цього підприємства. Однією з підстав виникнення права колективної власності був викуп трудовим колективом державного майна. До складу майна колективного підприємства входили вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законодавством. У майні колективного підприємства визначалися вклади його працівників. Розмір вкладу працівника визначався залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховувалися й виплачувалися проценти в розмірі, що визначався трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачувалася вартість вкладу.

Спірні правовідносини в указаних справах належать до різних предметів правового регулювання.

Ураховуючи те, що надане заявником судове рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, не вбачається підстав вважати заяву ОСОБИ_1 обґрунтованою.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3605 ЦПК України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви ОСОБИ_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої  статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий                                                                  В.В. Онопенко       

Судді:                      М.І. Балюк,                                 Н.П. Лященко, 

                                        В.П. Барбара,                              В.Л. Маринченко,

                                      І.С. Берднік,                                  П.В. Панталієнко,

                                      Л.Ф. Глос,                                     М.В. Патрюк,

                                      Т.В. Гошовська,                            В.Ф. Пивовар,

                                      Л.І. Григор’єва,                             П.П. Пилипчук,

                                      В.С. Гуль,                                       О.І. Потильчак,

                                      В.І. Гуменюк,                                 Б.М. Пошва,

                                      М.Б. Гусак,                                    О.Б. Прокопенко,

                                      А.А. Ємець,                                    А.І. Редька,

                                      Т.Є. Жайворонок,                          А.М. Скотарь,

                                      В.В. Заголдний,                             Т.С. Таран,

                                      М.Р. Кліменко,                              О.О. Терлецький,

                                      Є.І. Ковтюк,                                  Ю.Г. Тітов,

                                      П.І. Колесник,                               І.Б. Шицький,

                                      М.Є. Короткевич,                         В.Ф. Школяров

                                     В.І. Косарєв,

                                      О.В. Кривенда,

                                      О.Т. Кузьменко,